[ Добавить статью ]

Українські криптозоологи і памирські перекази про йеті


Більшість місцевих жителів боїться зустрічей із сніговою людиною. Не бажають її бачити і слухати, а тим більше зустрічатися з нею. Вони вважають, що будь-яка зустріч із цією істотою приносить хвороби і нещастя не тільки тому, хто з нею безпосередньо бачився, а й членам його сім'ї. Називають її за це гуль, що по-таджицьки означає злий дух, перевертень. Якщо місцеві жителі дізнаються про те, що гуль з'явився в тому чи іншому місці, вони намагаються негайно залишити його.

Існує повір'я: будь-яка зустріч із гулем, або з одамі-сохраї, як його ще називають, не віщує добра. А якщо вона все-таки відбулася, то про це ніколи не можна говорити, тому що оповідача або членів його сім'ї спіткає кара. Прийдуть злигодні, нещастя, хвороби. Може навіть настати передчасна смерть. Саме тому багато таджиків уникають зустрічей з сніговою людиною і тікають ледве забачивши її...

Відомо багато історій про страшних, волохатих одамі-сохраї та лихі справи, на які начебто вони здатні. І лише 8 обстановці цілковитої щирості, коли затаєне бажання перемагає страх, люди розповідають своїм найближчим друзям про зустрічі з одамі-сохраї.

Найнеймовірніші вигадки про лихі вчинки снігових людей породжує їх страшний зовнішній вигляд, нудотний запах, лютий крик, що наганяє страх. Народний поговір приписує їм усе найгірше і найстрашніше. Разом з тим вівчарі, які випасають отари овець у горах, а також найбільш обізнані місцеві жителі мають дещо іншу думку.

Протягом тривалого часу наполегливих досліджень в горах Паміру І. Ф. Тацл зумів привернути до себе людей, які живуть там, своєю доброзичливістю та сердечністю. У дружніх бесідах вони йому розповідали цікаві історії про одамі-сохраї.

Можливо, що це наслідок збігу обставин, але неодноразово траплялося так, що невдовзі після розповіді деякі оповідачі справді мали неприємності або хворіли. Очевидно, значну роль тут могла зіграти психічна настроєність такої людини: «Не витримав. Розповів. Отже, буде мені погано».

У той же час на Кавказі, в Якутії в народі вважають, що зустріч із сніговою людиною приносить удачу, щастя, здоров'я, урожай.

Розповідь таджика-попутника

У стародавні часи таджицькі беки тримали у себе при дворі одамі-сохраї. Їх дуже добре годували, а потім убивали. Жир одамі-сохраї, який начебто має велику цілющу силу, використовували для виготовлення різних ліків.

Готували із них також муміє. Для цього одамі-сохраї (обов'язково з рудою шерстю) везли у гори і там годували м'ясом диких гірських козлів. Приблизно через рік, коли він був уже добре вгодованим, одамі-сохраї приводили у печеру і підвішували там головою вниз. Вхід до печери завалювали камінням і залишали його там на тривалий час. - Згниваючи, м'ясо і жир одамі-сохраї відділялися від Кісток і падали на підлогу. Поступово вони перетворювалися в муміє. Згодом його забирали з печери і використовували для лікування багатих і знатних людей. Коштувало муміє дуже дорого. Простим людям користування цими ліками загрожувало смертною карою.

Розповіді Сабірова Бобо

Це було дуже давно. Мені тоді було вісім років, а нині уже за сімдесят. Я жив у горах і пас худобу.

Одного вечора ми з товаришами пішли у гори. З нами були віслюк і велика вівчарка. Віслюк ішов попереду, а собака біг десь ззаду.

Я йшов замислившись і опустивши голову. Раптом віслюк зупинився і став як укопаний. Я мало не наскочив на нього. Глянув уперед і побачив височенного (майже триметрового І) чоловіка, вкритого довгою шерстю.

Я дуже злякався. Оглянувшись на товариша, який ішов за мною, побачив, що той, дуже блідий, стоїть нерухомо. Мовчить і дивиться вперед широко відкритими очима, переповненими страхом.

У цей час собака вибіг вперед і почав гавкати на того чоловіка. Крикнувши по-таджицьки, але не зовсім розбірливо: «Забери собаку!», він зник у сутінках за камінням і валунами. Собака кинувся за ним.

Я зрозумів, що перед нами був одамі-сохраї. Через деякий час собака повернувся, але якийсь дивний. Я погладив його по голові і він здригнувся. На ній була глибока рана. Можливо, що одамі-сохраї ударив його чимось важким, мабуть великим гострим камінцем. Через кілька хвилин собака був мертвим.

На другий день, повертаючись назад тією ж дорогою, ми побачили одамі-сохраї, який лежав недалеко від стежки. Він також був неживим. Мій товариш відмовився від моєї пропозиції підійти ближче.

Тоді я наблизився до нього сам і оглянув з усіх сторін. Це був великий і жирний одамі-сохраї, вкритий з ніг до голови густим волоссям. Все інше було як у людини. Бачив я його лише один раз у житті, більше не довелося.

А коли мені було років дванадцять, з нашим шейхом, який жив у горах, трапилася така історія. Одного вечора він сидів один біля вогнища і намащував себе жиром. Раптом незамкнені двері відчинилися і в помешкання увалився величезний одамі-сохраї. Він сів навпочіпки напроти шейха. Переляканий до смерті старий неусвідомлено продовжував свою справу.

Раптом одамі-сохраї сказав йому по-таджицьки: «Я тебе зараз відлупцюю!». Шейх злякався ще більше, але продовжував намащуватися. Простягнувши руку, одамі-сохраї відібрав у нього чашку а жиром і, наслідуючи шейха, почав змазувати свою шерсть. Тоді старий вдався до хитрощів. Зрозумівши, що одамі-сохраї наслідує його, шейх підняв руку над вогнищем. Непроханий гість не забарився зробити те ж саме.

Густа довга шерсть, насичена жиром, умить загорілася і одамі-сохраї спалахнув яскравим полум'ям. Погрожуючи, що він незабаром повернеться, одамі-сохраї вискочив з помешкання і охоплений вогнем кинувся до річки. До неї було не дуже близько — метрів 500.

Цілу ніч шейх тремтів від страху, закривши двері на всі засуви і боячись навіть виглянути назовні. Вранці він потихеньку вийшов за поріг. Неподалік побачив обгорілий труп одамі-сохраї. Він не встиг добігти до води.

Розповіді Мусаєва Обієва

Один мій товариш розповів про те, як він посивів ще в Пору своєї юності. Працював тоді пастухом, випасаючи худобу в горах. Одного разу він спокійно сидів на камені і спостерігав, як пасеться його стадо.

Раптом із-за валуна вийшло двоє величезних і волохатих одамі-сохраї. Вони попростували до тварин. Юнака охопив такий страх, що він не міг зрушити з місця. Тіло його закам'яніло. Хлопець не міг поворухнутися.

Одне із цих чудовиськ підійшло до корови. Схопивши її за роги, воно одним рухом скрутило їй голову і повалило на землю. Потім одамі-сохраї взяли вбиту тварину і понесли. Після цього жахливого видовища мій товариш посивів.

А ця історія трапилася, коли я вчився у 6 класі. Вікно моєї кімнати виходило на подвір'я школи. Однієї задушливої літньої ночі я прокинувся від якогось несподіваного страху і неприємного запаху, що проникав ззовні. Ви-глянувши у відчинене вікно, помітив у місячному сяйві величезну фігуру, вкриту довгим волоссям. Я злякався, зрозумівши, що це одамі-сохраї, дика смердюча гірська людина. Про неї було відомо багато казок, а також і розповідей тих, котрі бачили її живою.

Одамі-сохраї підійшов до дверей шкільної кухні, відкрив їх і ввійшов зігнувшись, тому що був дуже високий. Я не міг поворухнутися від страху, але продовжував дивитися.

Незабаром одамі-сохраї пішов по подвір'ю повз вікно, У руках він щось ніс, але що саме — розглянути мені не вдалося. Потім його постать зникла серед дерев шкільного саду.

Вранці дорослі говорили про нічного злодія, який забрав із кухні продукти і вчинив там безпорядок. Висловлювали здогадки, що це був одамі-сохраї, тому що скрізь було видно його сліди великих розмірів. Однак я не зва-жився тоді розповісти про те, що бачив.


Розповіді Гафара Джабарова

У 1974 році один художник із Душанбе (його ім'я Гена, років 40) зазнав нападу одамі-сохраї. Він кілька .разів приїжджав на озера робити ескізи.

Одного разу Гена пішов на одне із озер в сусідній долині. Був час збирання аличі та шипшини. На другий день я з дітьми також прийшов туди назбирати плодів. Незабаром натрапили на Гену, який лежав біля багаття у непритомному стані. Волосся його обгоріло.

Ми кинулись йому на допомогу. Опритомнівши, Гена розповів про те, що вночі, коли він знаходився у наметі, хтось так ударив по ньому, що зламався стояк і придавив художника. Вибравшись із намету, він побачив постать величезної волохатої людини без одягу. Вона швидко віддалялася. Після того, що трапилося, Гена розпалив багаття і ліг біля нього. Тут його і знайшли.

А цей випадок трапився ще у 1963 році. Тоді вся наша сім'я проживала у цих місцях постійно. У жовтні, я пішов в ущелину косити очерет. Накосив оберемок і ув'язав його. Раптом відчув якесь занепокоєння. Стало моторошно. Я озирнувся навколо...

На камені, метрів за 15, сидів здоровенний волохатий чоловік і дивився прямо на мене. Я схопив рушницю і вистрелив у нього навмання. Лише через кілька хвилин наважився розплющити очі.

Волохатого ніде не було, я швидко зібрав свої речі і втік звідти. З тих пір ніхто не ходить туди поодинці.

Розповіді Шукура Ташріпова

Одного разу Шукур (нині житель Душанбе) разом із своїм напарником, вівчарем Балі Васильєвим, переганяли отару овець по автомобільній трасі. Коли настав час відпочинку і годівлі тварин, вони звернули з дороги в бокову ущелину. Раптом отара зупинилася, вівці перестали бекати, собаки теж змовкли. Настала тривожна зловісна тиша.

Шукур зрозумів, що на шляху отари виникла якась перешкода. Він почав пробиратися вперед, розштовхуючи овець. Незабаром побачив, що на великому камені біля стежки сидить навпочіпки одамі-сохраї, весь зарослий темною шерстю. Він дивився на отару і на вівчаря. Від страху Шукур не міг зрушити з місця, незважаючи на бажання бігти куди очі бачать. Одамі-сохраї продовжував спокійно сидіти, не проявляючи ознак агресивності.

Зібравши всю свою мужність, Шукур звернувся до нього доброзичливо і ласкаво: «Любий одамі-сохраї! Дуже прошу тебе, пропусти нас. Овечки втомилися і зголодніли. Я також хочу їсти і втомився, а ти заважаєш нам пройти на пасовисько. Дозволь, будь ласка, нам пройти! Дуже тебе прошу!»

Одамі-сохраї сидячи вислухав звернення Шукура. Потім встав і спокійно пішов.

Трохи зачекавши, вівчар підійшов до того місця, яке щойно залишив одамі-сохраї. Слідів його перебування не залишилося, тому що ґрунт на стежці був кам'янистим. Потім Шукур і його напарник погнали своїх овець далі.

Ми показали Шукуру малюнок снігової людини, опублікований у газеті «Комсомольская правда» за 9 липня 1987 року. Він підтвердив його схожість з тим одамі-сохраї, з яким зустрівся на гірській стежці.

Якось отара Шукура стояла на відпочинку. Вівчарі сиділи трохи далі від неї. Несподівано собаки загавкали, схопилися з місця і помчали до річки. Це стурбувало Шукура. Він побіг слідом за ними. Собаки стихли.

Коли Шукур наблизився, то побачив, що вони стоять біля води. Неподалік від них сидів навпочіпки одамі-сохраї. Набравшись хоробрості, Шукур підійшов ближче. Одамі-сохраї мовчки піднявся, уважно на нього подивився і повільно зник за камінням.

Розповіді місцевих вівчарів

Місцевий вівчар, який недалеко випасав свою отару, стверджував:

— Так! Там у горах біля озера живе така велика, вся покрита волоссям, дика жінка. Побачиш — помреш, така вона страшна! Я все життя у горах прожив. Зустрічав цю жінку кілька разів і завжди дуже лякався.

Інший вівчар, відповідаючи на запитання членів експедиції про снігову людину, розповів:

— Є у цих місцях дика людина, яка ходить сама по собі і живе у печерах. Он за тим хребтом,— він показав на пасмо гір, під яким розташувалася одна із груп експедиції. —Я її сам бачив. Овець і баранів вона не ріже. Вдень спить, вночі ходить, їсть траву і коріння рослин, її зріст вище людського. Дуже волохата і сильна. Нікого не боїться.

Дика людина — господар гір. Говорити про неї багато не можна. Вона цього не любить. Дика людина розуміє те, що люди думають про неї. А називаємо ми її між собою кю.

Один молодий вівчар розповів, що вночі хтось украв із отари барана. Вирішили викликати мисливця для того, щоб він з'ясував, хто це міг зробити. Пізнього вечора, коли той прийшов, батько вівчаря молився. Раптом він помітив чорну і масивну істоту. Придивившись пильніше, побачив, що біля скелі стоїть одамі-сохраї. Він дивився на людей. Мисливець став повільно піднімати рушницю, але батько вівчаря зупинив його і заборонив стріляти. Незабаром одамі-сохраї зник за скелею.

Вівчарі подумали, що це він потягнув барана. Адже коли б це вчинив ведмідь, то вдалося б знайти якісь рештки його бенкету: кістки, шкіру та ін. Іншого разу вони бачили, як одамі-сохраї доїв овець.

Одного разу таджики-мисливці вирішили обдурити одамі-сохраї. Знаючи, що він приходить до місця їхньої ночівлі, вони загорнули колоди у свої халати, а самі з рушницями заховалися неподалік.

Вночі прийшов одамі-сохраї. Мисливці відкрили по ньому вогонь. Одамі-сохраї зник. Вранці вони не знайшли на місці своїх халатів, а наступної ночі зникли і рушниці. Шкодували тоді мисливці, що намагаючись обдурити одамі-сохраї, виявилися самі обдуреними.

Був і такий випадок. Вівчар, який не спав уночі, побачив що до отари наближаються два одамі-сохраї, Один — величезний, а другий — маленький. Вівчар злякався. Собаки притиснулися до нього і мовчали. Вівці почали тривожитися.

Тим часом великий одамі-сохраї зупинився, а малий знайшов вівцематку і почав відсмоктувати у неї молоко. Коли малюк напився, вони спокійно пішли.

Розповідь перехожого таджика

Якось сім'я мого знайомого,— розповів перехожий таджик,— переправлялася через гірську річку. Несподівано їхня дитина упала в воду ї її понесло вниз за течією. Батьки почали розпачливо кричати і кликати на допомогу.

Раптом звідки не візьмись вискочив величезний одамі-сохраї. Він швидко стрибнув на великий валун, що лежав посередині річки, і вихопив дитину із бурхливого потоку. Спритно, уже з дитиною на руках, одамі-сохраї вискочив на берег. Потім поклав малюка на землю і зник серед зелені.

Одамі-сохраї козел

Вівчарі пасли отару високо в горах. Одного разу повечеряли і лягли спати. Навкруги було спокійно, але вночі один із вівчарів почув якийсь шум. Собаки злякано тремтіли. Невдовзі настала тиша.

Вранці виявилося, що немає чорного козла — його вкрав одамі-сохраї. Коли б вночі приходив якийсь інший звір, то собаки б на нього накинулися, а снігової людини вони бояться.

Шкода було козла — вожака отари, однак нічого не вдієш. Вирішили залишити це місце і перегнати отару куди-небудь подалі. Почали збиратися в дорогу.

Раптом собаки загавкали і побігли вниз по ущелині. Один із вівчарів схопив рушницю і також кинувся за ними. Добіг до повороту, за яким було видно всю ущелину, і побачив ведмедя, який розгрібав купу каміння. Почувши гавкіт собак, він припинив свою роботу. Потім кинувся бігти і втік.

Собаки стали обнюхувати каміння. Вівчар зрозумів, що під ним щось є. Він розібрав каміння і добачив чорного козла, його живіт був роздертий. Печінка вирвана. Шия звернута.

Вівчар вирішив, що вночі одамі-сохраї схопив козла і звернув йому шию. Потім відніс його подалі. Там він роздер козла, вирвав печінку і з'їв її. Тушу козла завалив камінням. А вранці ведмідь знайшов її і намагався дістати.

Білий каптар

Жанна Кофман мріяла побачити снігову людину. На Кавказі вона познайомилася з місцевим провідником. «Хочете, покажу Вам білого каптара,— запропонував він. — Іти дивитися треба вночі».
Наступної ночі Жанна, її товариш і провідник пішли в гори. Незабаром прийшли на місце, з якого було добре видно річку, залиту місячним сяйвом. Жанна і провідник сіли поруч, а її товариш трохи далі. Ждали вони досить довго.

Жанні стало лячно. Старий провідник наче дрімав, але їй здавалося, що він це вдає, а не спить насправді. Періодично вона його будила. Старий промовляв кілька слів, а потім знову дрімав. Несподівано він прокинувся сам і трохи піднявся, напружено вдивляючись у темряву. Потім вказав рукою у тому напрямку, де дерева і густі кущі підходили майже до води. Таємниче прошепотів:
— Жанна, дивись, там — каптар...

Жанна глянула у той бік і побачила якусь істоту. Вона вийшла із заростей і наближалася до річки. Незважаючи на значну відстань і мерехтливе місячне сяйво, було добре видно, що до води підійшов невеликий каптар — снігова людина.

Жанна спочатку подумала, що то гра світла, але згодом переконалася, що він справді білий. Провідник також це підтвердив:

— Жанна, він білий!

Тим часом каптар, можливо й нічого не підозрюючи про свою винятковість, почав із задоволенням купатися в річці. Бризки летіли на всі боки.

Раптом зовсім близько пролунав постріл. Здалося, він прогримів з силою небесного грому. Від несподіванки Жанна і провідник здригнулися. Хто стріляв? Чому?

Після пострілу білий каптар на якусь мить підскочив і застиг, наче завис у повітрі. Потім зник у заростях, пересуваючись довгими стрибками. Було таке враження, що все це — сон. З'явилося видіння і зникло.

Раптом почувся шум, тріск поламаних гілок під ногами якоїсь істоти. Вона йшла до них через чагарник.

Страх охопив Жанну, однак згадала про рушницю, яку вони взяли з собою для захисту від диких звірів. Вона повинна бути десь близько, приставлена до дерева. Жанна потягнулася в той бік. Але хтось її випередив. Вона розгублено дивилася на те місце, де мала бути рушниця. Там її уже не було.

Жанна пригадала розповіді місцевих жителів про те, що гоміноїди забирають вночі рушниці у невдачливих мисливців, якщо ті намагаються їх підстрелити. Невже і їхню рушницю забрав каптар? Хто ж тоді стріляв?

Тим часом з кущів з'явилася людська постать. Це був її товариш - Межигірський. Коли він наблизився, то Жанна побачила, що його обличчя смертельно зблідло. В руках він тримав рушницю. Жанна запитала:

— Чому Ви стріляли?

— Сам не знаю, як це трапилося, — відповів Межигірський. — Побачив його, каптара, і несподівано прийшла думка — стріляй! Взяв рушницю і натиснув на курок.

Через рік після того, як сталася ця подія, товариш Жанни помер. Випадковість це, чи, може, закономірність?


З книжки "Легенди про снігову людину", Маріуц І.С., Товариство "Знання" Української РСР, 1989 рік
© Украина Аномальная
При копировании материала ссылка на источник обязательна
Категория: криптозоология | Добавил: ufodos (19.04.2011) | Автор: І.С.Маріуц Просмотров: 2467
| Теги: Йеті
похожий материал


Всего комментариев: 0



А ЧТО ВЫ ДУМАЕТЕ ПО ЭТОМУ ПОВОДУ ?
Имя *:
Email:
Код *:
ПРАВИЛА

Сообщить об НЛО над Украиной
Новости по теме
В Николаеве кости мамонта валялись на мусорке
На Сумщине обнаружили новую аномальную территорию
К истокам европейской цивилизации: полвека длятся археологические раскопки в Королево (Закарпатская область)
Помогите вспомнить все! Украинка попросила помощи от инопланетян
Исследователь аномальных явлений из Винницы раскрыл природу всех аномальных явлений
Феномену "Сумской чупакабры" исполнилось 5 лет
69 лет назад... в этот день зарождалась мировая уфология
В Запорожье строят уникальный парк мегалитов
Познавая непознанное: школьники в Сумах с пользой проводят летние каникулы
Мистические вещи в лесу под Киевом (фото, видео)

Знаете ли вы, что...
Кеннет Арнольд знаменит в уфологии наблюдением строя НЛО в Каскадных горах (1947). Менее известно то, что с тарелками он встречался около 10 раз, а в 1966 даже снял на кинопленку ярко светящийся цилиндр над Айдахо Фолз

В этот день...
Сегодня (51 лет назад) 4 декабря в 1965 году астронавты Ф.Борман и Д.Лоуэлл ("Джемини-7") видели два НЛО и сделали снимки, на которых видны НЛО грибовидной формы. ...

Каково Ваше мировоззрение?
Всего ответов: 1079


Сказано...
Брайнт Рив

Мы начинаем осознавать, что корабли с других планет не являются в действительности таким важным событием, каким мы его считали. Они - просто демонстрация чего-то неизмеримо более величественного, желающего пробуждения человечества и приобретения им новых обширнейших знаний