[ Добавить статью ]

Кияни в пошуках снігової людини


Снігова людина — одна із таємничих загадок віку, предмет гарячих суперечок між істориками, археологами, зоологами, антропологами, біологами, дослідниками-ентузіастами і просто оптимістами та скептиками.

Разом з тим це смілива наукова гіпотеза, висунута і розроблена в 60-х роках XX століття відомим радянським вченим в області антропології та етнографії професором Б. Ф. Поршневим. У 1963 році вийшла його монографія «Современное состояние вопроса о реликтових гоминоидах». На його думку, снігова людина — це неандерталець, який дожив до наших днів.

Зарубіжні дослідники вважають його більш примітивним: гірською мавпою або істотою, близькою до пітекантропа.

Численними доказами існування снігової людини є свідчення багатьох очевидців, а також відбитки слідів, зразки волосся та ін. Одним із найбільш вагомих доказів його існування є те, що в легендах і переказах багатьох народів світу згадується велика волохата людиноподібна істота. Це — гуль, одамі-сохраї, голуб-яван — у Таджикистані; каптар — на Північному Кавказі, гуль-ябани, або меше-одам — в Азербайджані; бігфут — в США.

Легенди і перекази різних народів аж ніяк не пов'язаних між собою етнічно чи географічне, мають дивовижну схожість. Вони детально описують зовнішній вигляд снігової людини, яка живе переважно в горах.

Багато мандрівників, які досліджували центральні райони Азії, твердять, що вони бачили цю людину, а також чули про неї від місцевих жителів. Знаменитий російський мандрівник М. М. Пржевальський у книзі «Монголия й страна тангутов» (1875—1876 рр.) писав про те, що і раніше він чув від монголів про якогось незвичайного звіра, який водиться там.

Оповідачі твердили, що ця тварина має плескате обличчя і ходить переважно на двох ногах; її тіло вкрите густою чорною шерстю. Сила у звіра страшенна: на нього не тільки не наважуються нападати мисливці, а й жител} залишають ті місця, де з'являється хунгуресу — людина-звір.

У середині XIX століття після виникнення учення Ч. Дарвіна про еволюційний розвиток органічного світу, про закономірності його історичного розвитку, вчені почали шукати зв'язок сучасної людини з стародавньою.

Допускали, що снігова людина (тоді її називали дикою волохатою людиною) може бути сполучною ланкою між стародавніми і сучасними людьми. Ця гіпотеза вимагала наукового підтвердження. Противники еволюційної теорії не визнавали її, аргументуючи це відсутністю конкретних доказів існування дикої волохатої людини. Лише у кінці XIX століття, коли у Гімалаї прийшли перші мандрівники, звідти стали надходити деякі повідомлення.

Таємничі сліди на снігу вперше описав у своїй книзі «Приключения в Гималаях» (1887 р.) англійський полковник У. А. Уеддел. Він бачив їх на перевалі Донк'ялана на висоті понад 500 метрів над рівнем моря. Носильники-тібетці в один голос твердили, що сліди залишив йєті — страшна волохата людина, яка живе серед снігів.

Відомий російський зоолог В. О. Хохлов назвав цю істоту азіатською пралюдиною. Він готував експедицію в район озера Зайсан, але не зміг довести свою справу до кінця, тому що розпочалася перша світова війна.

Російський ботанік К. О. Сатунін, подорожуючи у горах Кавказу, бачив не тільки сліди снігової людини, а й її саму. Він намагався захопити цю істоту живцем, однак його спроба закінчилася невдачею.

Пошуки снігової людини значно активізувалися з 1921 року, коли у Гімалаї прийшли перші англійські експедиції альпіністів з метою підкорення вершини гірського масиву Евересту. Учасники першої експедиції (шість європейців і двадцять шість носильників-шерпів) побачили на снігу дивні сліди босих ніг. Провідники твердили, що вони належать йєті — страшній дикій людині.

Вперше сфотографував сліди снігової людини англієць Ф. Сміт у 1937 році. Місцеві жителі вважають, що снігова людина живе постійно там, де є рослинність — на висоті від 2000 до 5000 метрів над рівнем моря. У зону вічних снігів вона потрапляє тоді, коли здійснює переходи із однієї місцевості в іншу.

Оповідання Топільського

Із розповідей очевидців найбільш обґрунтованим і детальним, є повідомлення генерал-майора М. С. Топільського, який служив у прикордонних військах.

У 1925 році він був комісаром невеликого загону червоноармійців, який вів боротьбу з бандами басмачів у горах Таджикистану. В ті суворі часи червоноармійці не мали навіть загальної карти району бойових дій і покладалися на дані, одержані від місцевого населення. Комісар загону був досить здивований попередженням, що в окремі райони ходити небезпечно з тієї причини, що там мешкають дикі люди.

Одного разу, переслідуючи банду басмачів у районі Ванчського та Язгулемського хребтів, червоноармійці виявили на свіжому снігу ланцюжок слідів босих ніг. Вони були подібні до людських. Собака цей слід не взяв. Ос-кільки басмачі були взутими, як правило, непогано, переслідування продовжувалося стежкою. Нарешті банду наздогнали. Вороги заховалися у печері, над якою нависав льодовий карниз. Басмачам запропонували скласти зброю. На роздуми дали одну годину.

Раптом хвилин через сорок у печері пролунали постріли. Червоноармійці також відкрили вогонь. Від пострілів і розривів гранат льодовий карниз обірвався і засипав вхід до печери. Вибратися з неї встиг лише один поранений басмач. Він розповів, що поки ватажки банди радилися, з глибини печери з'явилися якісь волохаті людиноподібні істоти. Злякавшись, басмачі почали стріляти.

Червоноармійці розчистили вхід до печери від уламків льоду. Потрібно було знайти труп ватажка банди і документи. Там вони знайшли і труп людиноподібної істоти.

На перший погляд М. С. Топільському здалося, що це — мавпа. Разом з тим труп був схожий на людський. Ретельне обстеження, виконане лікпомом (лікарським помічником) загону, спростовувало припущення, що це — людина.

Істота була чоловічої статі, 165—170 сантиметрів на зріст. Колір шерсті сірувато-бурий. Вона була досить густою, але без підшерстя. Менше всього було волосся на сідницях. Тому лікпом зробив висновок, що ця істота сидить так, як і людина. Найбільше волосся було на стегнах. На колінах з помітними мозолистими утвореннями його не було зовсім. Стопа мала грубу коричневу шкіру. Плечі та руки покриті волоссям так, що його густота поступово зменшувалася до кистей. Тильна сторона кисті вкрита волоссям, а на долоні його не було зовсім; шкіра останньої груба, мозолиста. Волосся вкривало і шию. На лицевій частині голови його не було. Волосини над верхньою губою створювали враження вусів.

Убитий лежав із відкритими очима і вишкіреними зубами. Колір очей був темним. Зуби дуже великі, рівні, без сильно розвинених ікол. Над очима — масивні надбрів'я. Дуже розвинені щелепи. Ніс приплющений з глибоко вдавленим переніссям. Вуха без волосся, більш загострені у верхній частині, якщо порівнювати з людськими. Нижня щелепа дуже масивна. Вбитий мав міцну грудну клітку, сильно розвинену мускулатуру. Його тіло за будовою не відрізнялося помітно від людського.

У той час М. С. Топільський нічого не знав про снігову людину, але він розумів, що вбита незвичайна істота могла становити інтерес для вчених. Однак загін мав подолати довгий і небезпечний перехід через гори. З цієї причини труп довелося залишити у печері.

«Диверсант»

3 Вересня по грудень 1941 року,— розповідав підполковник медичної служби В. С. Карапетян,— наш окремий стрілецький загін перемістили в гірський район Дагестану.

Одного разу представники місцевої влади попросили мене як військового лікаря оглянути захоплену в горах і доставлену до районного центру людину. Треба було встановити, чи не є вона замаскованим диверсантом.

Перед нами стояв представник чоловічої статі — голий і босий. На перший погляд це, безперечно, була людина, адже всі форми її були людськими. Але на грудях, спині та плечах його тіло було вкрите густим темно-коричневим волоссям. Він був дуже великим, широкоплечим, мускулистим. Його погляд нічого не виражав. За час перебування у полоні він нічого не їв, а в теплому приміщенні дуже потів... Не знаючи, яка істота потрапила до наших рук, ми випустили її на волю. Дика людина пішла в гори.

Ерік Шиптон і гідролог Пронін

На весь голос про гоміноїдів знову заговорили в 1955 році, коли відомий англійський географ Ерік Шиптон зробив у Гімалаях кольорові знімки слідів, які, за висновками вчених, належали людиноподібній, але не відомій науці істоті. У 1956 році вони були опубліковані в одному з американських журналів. Світ облетіла сенсація: десь у важкодоступних куточках планети і нині мешкає живий предок сучасної людини!

Майже в цей час з'явилися публікації про снігову людину і в нашій країні. Одним із таких повідомлень була розповідь гідролога О. Г. Проніна. У кінці 1957 року він побачив снігову людину на Памірі. Якось у полудень, обстежуючи долину річки Баляндкіїк (район льодовика Федченка), він несподівано помітив дивну картину. По багаторічному снігу південного схилу льодовика рухалася якась темна фігура.

Гідролог знав, що в цій місцевості люди не живуть, а на ведмедя таємнича істота не була схожою. Вона мала людську подобу, але дуже сутулилась і йшла, широко розставляючи ноги. Руки у неї були довші, ніж у людини. Хвилин п'ять Пронін стояв нерухомо. За цей час людиноподібна істота пройшла майже 200 метрів і зникла за скелею .

«Кінозірка» бігфут

У І967 році "снігова людина” або бігфут, вперше була знята на кіноплівку. Це вдалося здійснити американцю Роджеру Паттерсону.

Коли стало відомо, що в одному з глухих районів Північної Каліфорнії знайдено сліди бігфута, Р. Паттерсон разом із своїм помічником Р. Гімліном повантажили коней в трейлер і вирушили у подорож.

Прибувши на місце призначення, вони поїхали верхи уздовж гірської річки, яка протікала у зарослій лісом ущелині Блафф Крік. Через деякий час коні несподівано ставши дибки захропіли і понесли, а потім скинули обох вершників на землю.

На протилежному березі річки мандрівники побачили величезну волохату істоту, яка сиділа навпочіпки біля води. Це була особина жіночої статі, вкрита чорною гладенькою шерстю. Шум води допоміг мандрівникам непомітно наблизитися до неї.

Помітивши людей, незвичайна істота піднялася і почала пересуватися на двох ногах. Спочатку йшла повільно, а потім поступово почала збільшувати швидкість. Не зупиняючись, вона озирнулася на них і пішла вздовж ущелини у глибину густого лісу. Йшла швидко, однак без страху, з почуттям власної гідності, наче володарка цих місць.

Р. Паттерсон швидко схопив похідну кінокамеру і почав знімати на плівку рухи цієї істоти. Так з'явився фільм про «кінозірку» бігфут. Згодом він пройшов довгу серію різних експертиз. Учені намагалися встановити вірогідність об'єкта знімання, або виявити підробку.

Голлівудські кінематографісти, які мають у своєму розпорядженні найдосконалішу знімальну техніку, визнали, що вони не змогли б створити аналогічний фільм.

Нікому не вдалося повторити дивовижну гармонію руху ніг гоміноїда у процесі швидкої ходьби. На жаль, цей фільм не знайшов належного відгуку у США. Колега Р. Паттерсона — Р. Дахінден — побував у Лондоні та в Москві з метою його популяризації і одержання висновків спеціалістів.

До Радянського Союзу він привіз його у 1971 році. Тут фільм ретельно вивчався біомеханіками, криміналістами, анатомами, ортопедами, протезистами, інженерами, кінематографістами, скульпторами та ін. Усі, хто брав участь в експертизі, були одностайними у своїх висновках: ніякої підробки. Біологи відзначили, що знята на плівку істота їм не відома.

На основі експертизи фільму встановлено, що зріст знятого на плівку гоміноїда становить приблизно 215 сантиметрів, а його вага — 260 кілограмів, а також, що це дійсно реальне зображення людиноподібної істоти жіночої статі, яка за своїм зовнішнім виглядом нагадує неандертальця.

Зустріч фізика з йеті

На початку березня 1986 року англійський фізик Тоні Вулрідж подорожував у Гімалаях. Головний табір, у якому він зупинився, знаходився на висоті 1800 метрів над рівнем моря у містечку Джошимат, що на північний схід від Делі, недалеко від кордону з Непалом. На п'ятий день перебування в Джошимат! він пішов із села Говінг Гет до опустілих хатинок, відомих під назвою Гангарія. Вулрідж намагався досягти краю найвищої гірської вершини.

Близько 11 години ранку на висоті 3300 метрів він побачив відбитки, що вразили його своєю чіткістю. Спочатку він подумав, що це сліди великої мавпи. Вони не були схожі на відбитки лап снігового барса — єдиної великої істоти, що водиться тут. Вулрідж перебирав у пам'яті ще деякі можливі варіанти, але вони також були сумнівними. Тоді він зробив кілька знімків.

Приблизно через годину почувся гуркіт. Вирішивши, що наближається снігова лавина, Вулрідж поспішив по схилу вверх. Уважно оглядаючи місцевість, Вулрідж спочатку помітив сліди, а потім і постать за кущем. У неопублікованому письмовому звіті він описав її як темну, волохату істоту майже двох метрів висотою, яка стояла прямо, на двох ногах. Голова за формою подібна до квадрата, будова тіла міцна. Руки досягали колін і були покриті коричневою шерстю .

Він швидко зробив кілька знімків. Повернувшись, проявив плівку і показав її своїм близьким друзям і тим, хто хотів побачити докази існування йєті — антропологам і зоологам. Знімки були нечіткими, але давали можливість робити висновки уже не на пустому місці.

Згодом Т. Вулрідж висловив занепокоєння з приводу надмірної активності людей у пошуках цих істот. Він вважає, що в наш час е можливість вивчати їх на відстані і немає необхідності ловити для цього.

Експедиція Академії наук СРСР

Незабаром після повідомлення О. Г. Проніна про те, що він бачив снігову людину, при Президії Академії наук СРСР було створено тимчасову комісію з проблем снігової людини, яку очолив відомий геолог В. С. Обручев. Професору К. В. Станюковичу (на той час він був директором ботанічної станції Чечекти) доручили керівництво спеціальною експедицією на Памір.

Одним із її завдань був пошук снігової людини. До складу експедиції входили зоологи, ботаніки, етнографи, альпіністи, місцеві жителі — барсолови та спеціальні провідники із службовими собаками. Експедиція зробила значний внесок у створення геоботанічної карти Східного Паміру, однак у справі вирішення загадки снігової людини вона не досягла позитивного результату.

На превеликий жаль, на той час ще не зібрали достатньої кількості даних про об'єкт пошуку. Цією експедицією і закінчилися офіційні дослідження, однак пошуки снігової людини у нашій країні не припинилися. Вони ведуться силами ентузіастів, серед яких були і є такі вчені, як професор Б. Ф. Поршнєв, зоолог О. О. Машковцев, палеозоолог Н. І. Бурчак-Абрамович.

У нашій країні діє декілька самодіяльних експедицій, що ведуть пошуки гоміноїдів у малонаселених районах Закавказзя і Тянь-Шаню, Якутії і Паміру.

Нині під егідою Міністерства культури СРСР створено Товариство криптозоологів. До його планів входить продовження пошуків снігової людини.

Пошуками гоміноїдів займається і група киян — ентузіастів-мандрівників — під керівництвом інструктора альпінізму, робітника заводу «Більшовик» І. Ф. Тацла. Він організував 15 експедицій, у яких взяли участь 640 чоловік — всі ті, кого хвилює питання; чи й справді живе в безлюдних ущелинах Гіссарського хребта наш далекий родич? Автору цих рядків також поталанило бути учасником кількох експедицій «Гіссар».

Ігор Францович Тацл не випадково став керівником цих щорічних самодіяльних експедицій. Він ще в 50-х роках здійснював сходження на памірські вершини. Там він не тільки зустрічався з тими, хто бачив снігових людей, а й сам неодноразово помічав незвичайні сліди як на снігу, так і на землі. Вони нагадували сліди людських ніг. Зацікавившись цим, І. Ф. Тацл поставив перед собою завдання знайти снігову людину. Спілкуючись із місцевими жителями, він записав їхні розповіді про цю загадкову істоту.

З книжки "Легенди про снігову людину", Маріуц І.С., Товариство "Знання" Української РСР, 1989 рік

© Украина Аномальная
При копировании материала ссылка на источник обязательна
Категория: криптозоология | Добавил: ufodos (19.04.2011) | Автор: І.С.Мариуц Просмотров: 3105
| Теги: йети
похожий материал


Всего комментариев: 0



А ЧТО ВЫ ДУМАЕТЕ ПО ЭТОМУ ПОВОДУ ?
Имя *:
Email:
Код *:
ПРАВИЛА

Сообщить об НЛО над Украиной
Новости по теме
В Николаеве кости мамонта валялись на мусорке
На Сумщине обнаружили новую аномальную территорию
К истокам европейской цивилизации: полвека длятся археологические раскопки в Королево (Закарпатская область)
Помогите вспомнить все! Украинка попросила помощи от инопланетян
Исследователь аномальных явлений из Винницы раскрыл природу всех аномальных явлений
Феномену "Сумской чупакабры" исполнилось 5 лет
69 лет назад... в этот день зарождалась мировая уфология
В Запорожье строят уникальный парк мегалитов
Познавая непознанное: школьники в Сумах с пользой проводят летние каникулы
Мистические вещи в лесу под Киевом (фото, видео)

Знаете ли вы, что...
После опубликования архивов об НЛО в январе 2007 года сайт Французского национального центра по изучению космоса только за первые сутки посетило 200 тыс. человек

В этот день...
Сегодня (71 лет назад) 5 декабря в 1945 году в районе Бермудского треугольника исчезли пять бомбардировщиков-торпедоносцев типа "Эвенджер". Посланная на поиски гигантская летающая лодка типа "Мартин Маринер" (13 человек) исчезла вслед за ней. ...

Когда будет разгадана тайна НЛО?
Всего ответов: 1710


Сказано...
Брайнт Рив

Мы начинаем осознавать, что корабли с других планет не являются в действительности таким важным событием, каким мы его считали. Они - просто демонстрация чего-то неизмеримо более величественного, желающего пробуждения человечества и приобретения им новых обширнейших знаний