[ Добавить статью ]

Експедиція "Гіссар" триває...


Серпень 1987 року. Машина зупинилася в ущелині біля злиття двох гірських річок. Попереду гірська стежка, що йде вверх до нашої базової стоянки, яка розміщена на висоті майже 2600 метрів над рівнем моря. Вивантажили із машини спорядження. Громаддя гір, що нависло над нами, викликало відчуття несподіваного перетворення на якогось гнома серед скель і величних вершин.

Взявши на плечі рюкзаки, ми вирушили стежкою. Позаду залишилися тривала попередня підготовка до експедиції і клопітливі лаштування до подорожі, їхали з Києва до Душанбе поїздом.

«Звичайно, літаком було б швидше,— пояснював Ігор Францович Тац, але тривала поїздка дає можливість адаптуватися до нової кліматичної зони поступово. Крім того, ці кілька днів сприяють виникненню дружби і згуртованості між членами експедиції, що дуже важливо в екстремальних умовах. Адже кожний може потрапити у ситуацію, коли товариська підтримка буде необхідною».

Вигляд людей, які піднімалися в гори, викликав у пам'яті спогади. Перші експедиції киян у Таджикистан під керівництвом І. Ф. Тацла були нечисленними і малорезультативними. Бракувало досвіду. Однак готувалися вони дуже ретельно.

Довгими осінніми і зимовими вечорами розробляли методику пошуку гоміноїда. Учасники майбутньої експедиції здійснювали групові та індивідуальні тренування, виїжджаючи у передмістя Києва з метою максимального наближення до умов гірської місцевості. Велику увагу приділяли технічному оснащенню експедиції, радіо-, кіно- та фотоапаратурою, різними приладами.

Поступово ідея знаходила нових прибічників. Профспілковий комітет заводу «Більшовик» допоміг групі придбати рюкзаки, намети, спальні мішки, альпіністське спорядження, прилади нічного бачення, портативні радіо-передавачі. Наукові консультації самодіяльним дослідникам став надавати Державний Дарвіністський музей (Москва). Матеріали експедицій стали регулярно публікувати журнали «Природа й человек», «Україна», газети «Комсомольская правда», «Молодь України» та ін.

Що ж змушує людей проводити свій літній відпочинок у нелегких пошуках, промінявши затишок міських квартир на негоду високогір'я? їх кличе не тільки романтика, а й прагнення пізнати невідоме.

У результаті ретельних пошуків було визначено найбільш імовірне місцезнаходження снігової людини — район Гіссарського хребта. В 1974 році тут почала свою роботу перша експедиція ентузіастів по вивченню реліктового гоміноїда, яка нині є постійно діючою.

Тим часом ми уже наближалися до базової стоянки. Свій фотоапарат я тримав напоготові — раптом з'явиться на стежці снігова людина! Адже учасники експедиції розповідали, що у 1983 році уже таке трапилося.

Коли вони йшли стежкою вздовж гірської річки, то несподівано перед ними з'явилася снігова людина і швидко зникла у заростях. На жаль, у всіх фотоапарати знаходилися в рюкзаках.

Надвечір ми прийшли на місце. Працювали швидко і дружно. Давався взнаки досвід «стариків» і гарячий запал «новачків», хоча всі стомилися після важкого сходження.

Я на Памірі вперше. Ще в Києві вирішив з першого ж дня експедиції вести щоденник, записувати свої спостереження. Ігор Францович був переконаний, що гоміноїд з'явиться відразу ж після нашого прибуття.

Члени експедиції твердили, що Гоша (так вони назвали снігову людину) дуже любить музику і пісні. В один із вечорів я відійшов подалі від наметів і почав голосно співати.
Намагався передати Гоші через спів свій заклик прийти до нас, що ми бажаємо йому лише добра і не маємо ніяких злих намірів. Вірив, що він обов'язково прийде, якщо почує мене. Потім повернувся до намету і ліг спати головою до виходу.

Заснув я майже опівночі, але вже о другій годині прокинувся і почав вести спостереження з намету. Кілька разів відчував якийсь неприємний запах. Не надав цьому особливого значення тому, що поблизу в ущелині випасалися вівці.

Приблизно о третій годині почувся тихий свист на протилежному березі річки. Він був схожий на пташиний, але разом з тим нагадував і людський.

Вранці ми оглянули землю навколо намету, яку розпушили ввечері. Є слід! Невеличкий, за формою майже квадратний. Довжина його — майже 18 см. Дуже добре видно відбиток правої ступні. Невеликий камінь, покладений мною, був сильно втиснутий в землю. Можливо, Що гоміноїд наступив на нього лівою ногою.

За допомогою складених ним таблиць Ігор Францович визначив, що слід залишило маля гоміноїда. В зв'язку з цим він сказав:

— Приходив маленький гоміноїд. Його вік — приблизно 8 років. Це підтверджують розміри слідів. Ми і раніше неодноразово спостерігали таке.

Обстежувати наші стоянки вперше дорослі гоміноїди посилають своїх дітей. В той час, коли маля цікавилося наметами прибульців, його мати слідкувала за ним з протилежного берега річки. А коли настав час іти, вона подала сигнал свистом.

Ще раз уважно оглянувши сліди, я старанно розрівняв землю. Біля вікна намету поклав жменю родзинок, сподіваючись, що гоміноїд спокуситься «подарунком» і візьме його.

З РОЗПОВІДЕЙ ІГОРЯ ФРАНЦОВИЧА ТАЦА

Перші зустрічі

У 1974 році пошукова група у складі 6 осіб знаходилася у районі базової стоянки. Здійснюючи перехід на перевал з метою пошуку гоміноїда, члени експедиції знайшли на стежці його сліди. За розмірами вони відповідали дитячій ступні.

Ввечері московська художниця С. Сифорова звернулася до Ігоря Францовича за дозволом спати поза наметом. Вранці вона розповідала таке:

— Лежачи у спальному мішку, я довго спостерігала за місцевістю. Приблизно опівночі заснула. Незабаром крізь сон почула кроки, а потім хтось погладив мене по голові. Я не спала, але щось утримало мене від того, щоб розплющити очі і подивитися на того, хто це зробив.

Наступного дня спати поза наметом вирішили четверо. Лягли у спальних мішках поряд, заздалегідь вирівнявши площадку. Ніч пройшла спокійно. Всі спали здоровим, міцним сном.

Прокинувшись вранці, побачили, що І. Балін у своєму мішку висунутий із загального ряду на свій зріст, його рухали, а він не прокинувся!

Спочатку Ігор Балін не повірив, що гоміноїди могли переміщати його, але з часом вирішив, що це було саме так.

Чотири сліди

У складі експедиції «Гіссар» побував кореспондент газети «Комсомольская правда» кандидат історичних наук І. Бурцев. Завдяки його публікаціям робота експедиції і проблема снігової людини досить широко висвітлювалися у пресі.

Поділившись на невеликі групи, члени експедиції вивчали навколишню місцевість з метою пошуку слідів життєдіяльності гоміноїдів. Щовечора готували місця, сподіваючись, що на них зафіксуються сліди гоміноїдів. Для цього розпушували землю і старанно її вирівнювали. На жаль, ділянок, придатних для такої обробки, було мало.

15 серпня ми знайшли чотири чітких сліди гоміноїдів, добре помітних, однак непридатних для виготовлення з них гіпсових відбитків. Два сліди були спрямовані до стоянки, а решта — у протилежному напрямку. При дуже уважному обстеженні вони були помітними на значній відстані — до 50 метрів.

Вночі ми намагалися побачити гоміноїдів за допомогою приладів, які дають змогу добре розрізняти предмети в темряві. Однак ці спроби не мали успіху — ніяких ознак їх присутності виявити не вдалося. Сліди з'являлися лише тоді, коли спостереження не велося. Стало зрозумілим: гоміноїди знають, або відчувають, що за ними стежать.

Бачу гоміноїда!

Однією з найбільш вдалих була експедиція «Гіссар-77». Її учасник І. Петрина вперше побачив гоміноїда вдень. От що він розповів:

— Трапилося це рано-вранці, коли всі ще спали. Я встав раніше тому, що мав іти за продуктами в селище. Виглянувши із намету, раптом побачив покриту шерстю істоту, яка була схожа на людину. Вона рухалася, стрибаючи по камінцях. На значній відстані добре роздивитися її було неможливо.

Через кілька секунд ця істота зникла за схилом гори. Все трапилося так швидко! Про які-небудь дії у мене не було й думки. Лише після того, як гоміноїд зник, я голосним криком розбудив своїх товаришів. Ми кинулися за ним навздогін. Але його, як кажуть, і слід пропав.

Ігорю Францовичу також поталанило побачити гоміноїда вдень. Діло було так. У 1976 році він повів групу в одноденний похід. На зворотному шляху Ігор Францович трохи відстав від членів експедиції. Хотів сфотографувати місцевість. Він піднявся на зелену терасу, зарослу шипшиною. Озирнувся довкола. І раптом зовсім несподівано побачив у кущах великого гоміноїда, який сидів навпочіпки.

Він мав блискучий чорний волосяний покрив. Сидів прямо, злегка повертаючи голову. Руки тримав на животі. Добре було видно лише верхню частину тулуба: голову, плечі, груди. Здавалося, що гоміноїд дозволив роздивитися на себе, але на строго визначеній відстані.

Минула майже година. Гоміноїд продовжував сидіти на своєму місці, але Ігор Францович відчув, що пора йти. Він у думці подякував снігову людину за зустріч І попрощався з нею. Потім повернувся на стоянку.

Перший зліпок

Сонячним серпневим днем 1979 року почувся крик нашого лікаря Є. Добжинської: «Швидше сюди! Дивіться! Дивіться!». Коли ми прибігли, вона показувала на землю біля чагарнику.
На розпушеному ґрунті було видно слід ступні. Трохи далі — такий же. Його довжина була 34 см, а ширина — 16 см. Відбиток великого пальця значно довший за інші, сильно розчепірені. Наявність двох слідів дала можливість визначити довжину кроку. Вона рівнялася 1 м 20 см, тобто в 2 рази більша за крок людини.

Ми сфотографували ці відбитки і зробили перший гіпсовий зліпок сліду снігової людини такої значної величини. Наступний аналіз показав, що він подібний до слідів гоміноїдів, знайдених у Західній Канаді і США.

Побачення

На одній із терас мальовничого схилу, вкритого густою зеленою рослинністю та яскравими квітами, учасники експедиції «Гіссар-80» порозкладали аркуші кольорового паперу.
Це ще більше підсилило кольорову гаму барвистої тераси, куди, ,як нам здавалося, обов'язково повинна прийти снігова людина.

Експеримент полягав у привабленні гоміноїда до цього місця, фіксуванні його слідів за допомогою ділянок розпушеної землі, а також розкладених у певному порядку аркушів паперу, пофарбованих у сім основних кольорів спектра. Чи відгукнеться він на наше запрошення? Чи прийде на терасу? Чи зацікавиться кольоровим папером? Забере його з собою, чи залишить на місці?

Гоміноїд почав періодично приходити на те місце, залишаючи сліди своєї присутності. Вдень ми не ходили на терасу. Лише вранці і ввечері одна людина із експедиції оглядала те місце і наводила порядок. Так тривало 10 днів.

В один із вечорів біля багаття зайшла мова про те, щоб піти на зустріч із Гошею. Студентка із Ворошиловграда Ніна Гриньова сказала: «Я піду!». Наступного дня ми допомогли їй переправитися на другий берег гірської річки. Було 10 годин вечора. Десь опівночі ми почули сигнал, який подала Ніна. Терміново переправили її на наш берег.

Вона розповіла нам про те, що добралася до місця призначення благополучно. Хвилин через 20 почула шарудіння і стукіт. Ніна встала з каменя на якому сиділа — все затихло. Для того, щоб підбадьорити себе, почала тихенько наспівувати. Періодично озиралася на всі боки, але нічого не помічала. Так тривало деякий час. Потім вона почула бурмотіння. Ніч була ясна. Ніна знову встала з каменя і озирнулася. У місячному сяйві вона побачила високого гоміноїда (майже 2,5 м), який стояв приблизно за 25 м від неї. Фігура його була масивною, квадратною. Він мав коротку шию, колір волосся був сірим. Руки вільно звисали вздовж тіла. Ніна підійшла метрів на 5 ближче і зупинилася. Запам'ятала його блискучі очі, його погляд не був злим.

Ніна жестами запрошувала снігову людину наблизитися, але та стояла нерухомо. Тоді вона дістала з кишені гумову іграшку, яка при натискуванні на неї пищить. Ніна кілька разів натиснула на іграшку, але гоміноїд не звернув на це ніякої уваги. Постоявши ще деякий час, він пішов крутим схилом униз до річки і зник із поля зору. А Ніна повернулася до місця переправи І подала сигнал.

Попередження

Вранці наступного дня ми вирішили перевірити, чи дійсно гоміноїд був там. Уважно оглянувши місцевість, знайшли сліди, які він залишив.

Одна з пошукових груп експедиції «Гіссар-80» пішла в сусідню ущелину на пошук. Настав вечір і хлопці стали підшукувати місце для ночівлі. Нарешті вибрали начебто придатне і почали встановлювати намети.

Несподівано звідкись зверху стали падати камінці досить великого розміру. Наверху нікого не було видно, але каміння продовжувало падати. Нічого не зрозумівши, вирішили залишити це місце. Знайшли інше і там заночували.

Вранці та місцевість, де на них падало каміння, стала невпізнанною: на неї обрушився селевий потік. Якби вони заночували там, то навряд чи залишилися б живими. Хто ж міг це передбачити і попередити людей таким незвичним способом, як кидання каміння?

Про подібний випадок розповіла учасниця експедиції Є. Ященко:

— Багато разів нам здавалося, що гоміноїд десь поруч, що він навіть спостерігає за нами. Якось ввечері ми сиділи біля багаття. Раптом недалеко від нас упав у воду камінь. Ми підійшли до заростей, але нічого не помітили.

Через деякий час нашу увагу привернуло те, що вода у гірській річці стала швидко прибувати. Нашим запасам харчових продуктів, які зберігалися недалеко, від води, загрожувало затоплення. Вода могла підійти навіть до намету. Можливо, що камінь упав у воду випадково. Однак чи не попередив хтось нас про небезпеку у такий спосіб, знаючи, що ми розташувалися на невеличкому шматочку суші?

Жанна, не хвилюйтеся!

У ніч на 17 серпня 1982 року Жанна Нікіфорова була в наметі одна. Після сходження на льодовик вона простудилася і почувала себе не зовсім добре. Приблизно о 4-й годині ночі її розбудили дивні звуки, схожі на безладний стукіт кастаньєт. Прокинувшись, лежала з розплющеними очима, напружено прислухаючись. Через деякий час Жанна помітила, що запона намету повільно відкривається. Потім з'явилася чиясь довга і тонка рука, вкрита волоссям. За рукою голова... Так у наметі опинилася невелика Істота. Жанна злякалася і дивилася на неї не відриваючи погляду. Це — Гоша! їй стало моторошно. Захотілося вибігти з намету. Однак це було неможливо. Адже біля виходу — гоміноїд!

Виникло бажання принишкнути у кутку намету або заховатися у спальний мішок, але сильне заціпеніння скувало тіло. Працював лише розум. Жанна гарячкове думала: «Що робити..? Як бути..?». Зібравшись з силами, почала переборювати свій страх і збентеження, намагаючись заспокоїтися і взяти себе в руки, спостерігаючи за діями гоміноїда і посилаючи на його адресу доброзичливі побажання.

Гоміноїд тим часом наближався до неї легко і граціозно. Здавалося, що він не торкався землі. Нарешті опустився поруч. Голосом, на диво схожим на голос відсутньої сусідки по намету, він сказав:

— Жанна, не хвилюйтеся, це я!

Після цієї фрази Жанна безпробудно заснула. Вранці вона прокинулася зовсім здоровою. Гоміноїда у наметі не було. Вчорашню хворобу як рукою зняло. Не було високої температури і слабості. З'явилися бадьорість, енергія, сила.

Є такий народний метод лікування хворого — класти поряд із ним людину або тварину, які мають підвищені енергетичні можливості. Це дійсно допомагає і хвороба відступає. Теж саме інтуїтивно робить мати, притискуючи хвору дитину до грудей.

Зникнення

Багато людей бачило гоміноїда сидячим або стоячим неподалік, а потім він миттєво зникав.
Такий випадок трапився і з учасниками експедиції Лідією Савчук та Михайлом Єльценим під час одного з їхніх чергувань. Вони уважно і зосереджено вели спостереження. Раптом Ліда енергійно штовхнула Михайла ліктем під бік і жестом показала у ту сторону, де у спальному мішку спав Павло Апуник. Над ним нахилилася велика волохата постать. Вона стояла до спостерігачів спиною. Потім постать зникла, наче розтанула у повітрі. Павло продовжував лежати нерухомо. Вранці він розповідав, що під час сну відчував якусь незвичайну вібрацію тіла.

Через деякий час постать нахилилася над Борисом Мірошником, який теж спав. Присівши навпочіпки, вона наче прислухалася до його дихання. Це видіння тривало лічені секунди. Потім постать раптово зникла.

Між нами — Гоша!

Ігор Францович прокинувся від того, що йому здалося нібито хтось залазить до намету. Потім відчув ніби хтось доторкнувся до ніг. Він подумав, що то його сусід — Ярослав Петров. Однак той спокійно спав поруч.

Раптом Ігор Францович помітив, що якась істота вилазить із намету. Вранці на території нашої стоянки ми знайшли дитячі сліди гоміноїда.

Коля це я!

Коля Нікіфоров прокинувся у другій половині ночі. До його щоки ніби хтось доторкався. Спросоння він не зрозумів у чому справа і хто це робить. Вийшов з намету, а потім повернувся і знову ліг спати. Раптом запона розкрилася хтось заліз до нього.

Мати Колі спала поряд з ним. Хлопчик злякано запитав: «Хто це?». Істота відповіла голосом матері: «Не 5ійся, це я!». Це було дивовижним. Адже його мати (Жанна Нікіфорова) спала. Тим часом Коля схопив ЇЇ за руку і вона теж сказала: «Коля, це я!». Потім хлопчик заснув.

Вранці Жанна Нікіфорова твердила, що вона протягом ночі нікуди не виходила. Павлу Апунику також здалося, що ніби Гоша стояв деякий час біля його намету.

Звуки і мова

Ігор Францович переконаний у тому, що гоміноїди можуть дуже майстерно наслідувати будь-які звуки, в тому числі й людську мову, незважаючи на те, що самі не говорять. Це підтверджують інші члени експедицій.

«В одну з перших ночей перебування на стоянці,— повідомив Михайло Єльцен,— мене розбудив якийсь «внутрішній» голос. Мене наче кликали по імені голосом Ярослава, якого я добре знаю».

Про інший випадок розповідала Ганна Гапон: «Разом із Надією Павловою ми вели нічне спостереження. Коли на березі річки з'явилася невідома постать (її бачили й інші члени експедиції), ми звернулися до неї з привітаннями. На них вона відповіла звуками, схожими на стукіт кастаньєт. Ми зверталися до неї кілька разів і одержували однакову відповідь.

Банка згущеного молока

Пошукова група, якою керував Станіслав Катков, приїхала ввечері машиною на стоянку. Вранці вони збиралися йти далі. Було тепло. Члени групи вирішили переночувати у спальних мішках, не ставлячи наметів. Запас продуктів винесли з машини і склали на траві, старанно вкривши.

Вранці побачили, що біля продуктів хтось побував. Намет, яким вони були вкриті, був розгорнутим. На землі лежала надкушена картоплина. Поряд — розірвана пачка цукру-рафінаду. Там не вистачало кількох шматочків.

Дуже деформовану банку із згущеним молоком знайшли трохи далі від інших продуктів. Виникло таке враження, що її хтось гриз зубами, намагаючись відкрити. Однак банка залишилась цілою. Її зберегли і стоматологи висловили припущення про те, що на ній залишились сліди зубів якогось великого примата. 

Постать

У 1982 році ми вперше розпочали вести нічні спостереження, використовуючи переносну магнітолу. Вирішили включати для Гоші музику різних жанрів } спостерігати за його реакцією на неї. Вибрали місце, придатне для виконання поставленого завдання.

Пізно ввечері Михайло Єльцин приступив до роботи. От що він розповів наступного ранку: «Я почав свою музичну передачу. На плівці була записана «космічна» музика. Після четвертої касети настала пауза. І раптом над самим вухом пролунало: «Хазяїн! Хазяїн!». Я здригнувся від несподіванки і оглянувся. Нікого не було. Осмислив, що голос був жіночий, привітний. Він прозвучав над лівим вухом.

Перевернувши касету, я продовжив трансляцію музики. Потім трохи задрімав. Прокинувся від холоду. Відкривши очі, побачив прямо перед собою величезну волохату істоту з великою головою і міцними щелепами. Голова її була низько посаджена і без шиї переходила в тулуб. Нерви мої не витримали — я закричав.

Постать похитнулася і, попливши вбік, зникла через кілька секунд. Помітно було, що вона рухається майже не торкаючись землі, лише злегка фіксуючи кроки. Від мого крику багато хто прокинувся. Було 4 години 30 хвилин.

Вранці знайшли сліди гоміноїда в кількох метрах від місця спостереження». Цієї ж ночі учасниця експедиції Ганна Гапон бачила дуже велику (у порівнянні з людською) постать, її також помітила Надія Гуринова. Покликати цю істоту вона не наважилася.

Кроки біля печери

Під час експедиції «Гіссар-82» к Михайло Єльцен і Василь Фоміних пішли у гори на 2 дні для того, щоб обстежити одну із раніше знайдених печер, у якій, як гадали, міг жити гоміноїд.

До тієї печери вони добиралися з великими труднощами, йшли дуже обережно, часто зупиняючись і прислухаючись. Адже там міг бути і якийсь хижак. Повільно почали просуватися у глибину печери. Там було сухо і чисто, так начебто хтось прибирав її, але... пусто.

Розглядаючи підлогу, Михайло і Василь звернули увагу на те, що вона була ніби складена із окремих камінців, які щільно прилягали один до одного рівними рядами. Оглянувши печеру, хлопці вирішили заночувати десь поблизу і простежити, чи не прийде до неї хто вночі. Вони вибрали місце, з якого її було добре видно.

Незабаром у густих сутінках із розколини скелі почувся тріск ламаних гілок. Він наближався. Потім стале чути лункі звуки — важкі кроки гоміноїда. їм стало моторошно. І тут несподівано нічну тишу розітнув страхітливий голосний крик, від якого кров застигла в жилах. Від жаху вони підхопилися на ноги і стояли нерухомо.

Учасники експедиції й раніше чули такі крики. Однак здалеку вони не здавалися такими страшними як цей, що пролунав поруч. Поступово все стихло. На світанку крик повторився далеко в ущелині.

Допомога

Цікавий випадок трапився з Ларисою Орловою. Одного разу вона несла овочі для членів експедиції.

За нею з важкими, рюкзаками на плечах ішли Олег Булигін і Геннадій Скворцов. Крутою стежкою було дуже важко підніматися.

Раптом Лариса почула кроки, що наближалися ззаду. Слідом за цим відчула полегшення: її рюкзак начебто хтось підняв. Оглянувшись, вона сказала: «Не треба, Гена, я сама». Але поруч... нікого не було. Геннадій І Олег відстали метрів на сто...

Щось подібне трапилося і з Михайлом Єльценим, Було дуже важко йти. Раптом хтось наче підняв рюкзак. Михайло відчув приплив енергії у всьому тілі. Так тривало 2—3 хвилини. Потім знову настала втома. За три з половиною години шляху таке повторилося 5 разів.

Третій аналогічний випадок розповів нам Микола Біліченко, гідролог, який працює на метеостанції в горах. Одного разу ішов на станцію. Десь на половині шляху у нього виникло таке відчуття, що ніби хтось хапає його за ноги і перешкоджає йти. На тому відрізку стежки був спуск, але іти було дуже важко. Це відчуття було настільки реальним, що Микола навіть втомився. Лише метрів через 100 воно зникло.

Баранячий жир

Одного разу вівчарі дали Ігорю Францовичу півлітрову банку баранячого жиру. Він поставив її в наметі на рюкзак. Банка була прикрита папером тому, що не було кришки до неї. Баранячий жир має сильний специфічний запах. Він, мабуть, і привабив снігову людину. Підійшовши вночі до намету, вона просунула руку у вікно його задньої стінки. Зачерпнувши пальцями жир з банки, снігова людина мабуть з'їла його із задоволенням.

Від вікна намету до банки була значна відстань. Людина дістати жир не могла. Можливо, що саме гоміноїд і поласував тим жиром.


Затоплення

Група учасників експедиції розташувалася на березі гірського озера. Вони бували тут і раніше. Встановили намети.

Одного вечора чергові пішли до озера мити посуд. Тільки-но розташувалися біля води, як раптом у неї почали падати камінці, причому все ближче і ближче до людей. Навколо нікого не було видно.

Чергові стривожилися і вирішили повернутися до наметів. Коли всі зібралися біля багаття, то стали з'ясовувати: може хто з присутніх кидав камінці? Виявилося, що ніхто в той час на озеро не ходив і, зрозуміло, камінців у воду не кидав. Нарешті вирішили піти туди ще раз. Коли прийшли, то помітили, що в озері прибуває вода. Всі швидко повернулися до наметів і почали терміново їх переносити, незважаючи на пізній час і темряву. Згодом вода залила те місце, де ще недавно стояли намети і лежали різні речі. Члени групи вирішили, що, можливо, то снігова людина попередила їх про затоплення.

Не пий цю воду!

Один з керівників групи пошуку снігової людини Валерій Чепурко розповідав про те, як він водив членів експедиції у сусідню ущелину. Наближався вечір. Хлопці вирішили зупинитися на нічліг у одному досить мальовничому місці. Поряд із зручною площадкою для встановлення наметів шуміла гірська річка. Вони набрали там води для приготування вечері, але вирішили її не використовувати — була надто каламутною. Потім поблизу знайшли джерело. Вода в ньому була чистою. Однак коли почали набирати воду до казанка, то поряд з ними упав камінець. Озирнувшись, не побачили нікого. Як тільки знову почали набирати воду, все повторилося.

Так відбувалося кілька разів і хлопці вирішили не брати воду з цього джерела. Довелося для приготування вечері використовувати каламутну воду з річки, попередньо її відстоявши.

Після аналізу води з джерела (взяли її трохи в пляшці з собою) виявилося, що вона містить багато шкідливих домішок. Люди подумали, що, мабуть, гоміноїд намагався в такий спосіб повідомити їх про небезпеку.

З книжки "Легенди про снігову людину", Маріуц І.С., Товариство "Знання" Української РСР, 1989 рік

© Украина Аномальная
При копировании материала ссылка на источник обязательна
Категория: криптозоология | Добавил: ufodos (19.04.2011) | Автор: І.С.Маріус Просмотров: 2200
| Теги: Йеті
похожий материал


Всего комментариев: 0



А ЧТО ВЫ ДУМАЕТЕ ПО ЭТОМУ ПОВОДУ ?
Имя *:
Email:
Код *:
ПРАВИЛА

Сообщить об НЛО над Украиной
Новости по теме
В Николаеве кости мамонта валялись на мусорке
На Сумщине обнаружили новую аномальную территорию
К истокам европейской цивилизации: полвека длятся археологические раскопки в Королево (Закарпатская область)
Помогите вспомнить все! Украинка попросила помощи от инопланетян
Исследователь аномальных явлений из Винницы раскрыл природу всех аномальных явлений
Феномену "Сумской чупакабры" исполнилось 5 лет
69 лет назад... в этот день зарождалась мировая уфология
В Запорожье строят уникальный парк мегалитов
Познавая непознанное: школьники в Сумах с пользой проводят летние каникулы
Мистические вещи в лесу под Киевом (фото, видео)

Знаете ли вы, что...
Термин УФО заимствован от названия секретных отделов (Unidentified Flying Objekts - в Англии и Unbekannte Fliegende Objekte - в Германии) времен II-ой мировой войны. В уфологии он появился благодаря Э. Раппельту (руководитель Голубой книги).

В этот день...
Сегодня (71 лет назад) 5 декабря в 1945 году в районе Бермудского треугольника исчезли пять бомбардировщиков-торпедоносцев типа "Эвенджер". Посланная на поиски гигантская летающая лодка типа "Мартин Маринер" (13 человек) исчезла вслед за ней. ...

Чего не хватает на сайте "Украина аномальная"?
Всего ответов: 712


Сказано...
Реймонд Дрейк

Обычный человек рассуждает, исходя из элементарной логики... Созерцая прекрасное небо, он испытывает трепет и знает, что Бог создал эти сверкающие звезды не только для того, чтобы ими любовались люди