Д.Пожоджук: "В існуванні снігової людини в Карпатах немає жодного сумніву"


Розмови про снігову людину точаться не одне десятиліття. В Україні, як і загалом у Радянському Союзі, ця тема була закрита і тільки інколи в новинах по телевізії можна було почути стисле повідомлення про дивовижну істоту, яку бачили в тій або іншій державі. І знову довге мовчання преси, хоча за кордоном на цю тему виходили великі публікації, навіть книги. У монголо-тібетському медичному атласі знаходимо зображення дикого чоловіка, на рисунках давньої історичної та географічної літератури бачимо також загадкових людей. Одна з історій розповідає, що доктор Джеймс Хардкастль, захворівши, вирішив змінити клімат і поїхав на далеку ферму. Та потрапив у світ карстових печер, де колись видобували граніт. Одного разу він стояв біля входу в ущелину. Місцевий житель Армітедж підійшов до нього і з пересторогою запитав: «Докторе! Ви не боїтесь?» «Чого чи кого тут боятись?» — відповів здивований Джеймс. «Чудовища, яке живе в печері...» — почув у відповідь.

З'ясувалось, що час від часу з пасовища зникали вівці. Армітедж запевняв, що з печери долинало ревіння якогось звіра. Але згодом і доктор Хардкастль почув ті химерні звуки. Він навіть зауважив,що при вході в печеру корчі мають такий вигляд, мовби через них пробиралася велика тварина. Тоді доктор заліз до печери Там він побачив відбиток на болоті. Той слід був глибокий і широкий, неправильної форми, значно більший за сліди наявних у природі тварин. Доктор спробував перестрибнути струмок, який протікав у печері й опинився у воді і тут почув уже знайомий йому звук. Незабаром пролунали кроки. Оскільки свічка в доктора згасла він нічого не бачив Але згодом відчув плескіт води — щось перебралося через потік і віддалилося. Коли доктор повертався назад, на мокрій глині біля сліду побачив ще три свіжі. Сумнівів не було: тут пройшла загадкова істота Пізніше доктор все-таки побачив чудовище, навіть пробував його сфотографувати, але палець безсило вклякав на спусковому гачку.

Двічі Джеймса знаходили в печері непритомним. Він мав із собою рушницю, але так і не ЗМІГ Вистрелити в чудовище. Вчені кепкували з доктора Джонсона. мовляв, то була його вигадка, місцеві ж фермери ні разу не засумнівалися в достовірності розповідей. Вся ця історія написана на початку століття Артуром Конан-Дойлем у його праці "Жах ущелини Голубого Джона".

Подібну історію зафіксовано й в Україні. 1986 року Варвара Кузьмівна Зозуля, якій виповнилося 80 років, йшла в Криму на Карадаг од мису Мальчин. Дійшла до спуску над скелею, що біля дороги за кілька метрів від моря Місцина затишна, нагріта. Там чудовище й спало. Варвара Кузьмівна сприйняла потаємну істоту за купу хмизу і мало на неї не наступила. Чудовище прокинулося й підвело голову. "Боже мій, така маленька голівка,тоненька шия, а далі — спина, як товста колода. Високо-високо піднялась голівка. Встало воно наді мною, вдарило хвостом, коли підводилося..." Жінка відступала, відмахуючись мотузкою. А як почала на нього махати, воно стало розмотувались, ніби клубок. Скільки там метрів було — не знає. Згодом чудовище пішло до моря. Мало воно руки й ноги і весь час пищало.

Цей факт зберігала жінка багато літ у таємниці, аби хтось бува не знищив таємничу істоту. Таких епізодів з різних куточків планети наводиться багато. Але тут я хотів зосередити увагу на старовинних легендах про загадкових драконів та інші чудовиська. То чому б не припуститися гіпотези, що в основі такої легенди лежать реальні факти?..

І тут не завадило б звернутися до творів письменників. Іван Сергійович Тургенев у Поліни Віардо в Парижі зустрічався з Мопассаном та Флобером. Розмовляли про природу жахів. Тургенєв розповів реальний випадок, який стався з ним замолоду в лісах середньої смуги Росії. Мопассан відтворив його розповідь у новелі "Жах", називаючи героя в третій особі — він. Або звернемось до Гоголевого «Вія» чи «Лісової пісні" Лесі Українки. Виходить, насправді були якісь потаємні тварини, котрі цілком підходять під наше умовне визначення — снігова людина. З одного боку можна припустити таку думну: оскільки це створіння велике, то з плином віків йому було тяжко зберегтися. Водночас напрошується висновок, що цю істоту могли винищити вже люди нашої цивілізації. Але як би там не було, факт існування потаємної тварини незаперечний.

І ось ми вже доходимо ближче до поставленого завдання а чи була снігова людина в Карпатах? Можливо, вона в цих горах є тут і сьогодні? Безперечно, як скелі Чорногори, так і Грегота, Лисини чи навіть околиці віддалених гуцульських сіп аналогічні тим, у ЯКИХ зафіксоване науковцями таємниче створіння. У гуцульському фольклорі образ потаємної тварини зустрічається надзвичайно часто. Ще на початку сімдесятих з Києва на гуцульщину вирушила велика фольклорна експедиція, яку очолював Олександр Дей. На околицях Космача, а пізніше й інших гуцульських сіл, фольклористи записали цікаву співанку-хроніку про людей-велетів. Та найбільше на Гуцульщині поширені такі фольклорні образи таємних тварин на людську подобу, як Чугайстер. Малпа, Бісиця, Вовкулак. Багато хто бачив 1985 року по українській телевізії, а згодом і по московській фільм Олега Бійми «Карпатські джерела», який Москва дублювала як "Карпатские родники". У цій стрічці старожили Космача Явдоха Гудим'як та Ілько Топузяк захоплено розповідають, згадуючи молодість, як вони працювали лісорубами, мешкали в колибі і до них приходила серед ночі Малпа (Лісова діва). У колибі на той час було близько шістдесяти лісорубів, кожен з них бачив, як через двері Малпа просунула руку, аби відчинити їх. Хоч це й відбувалося опівночі, у колибі горіла ватра і можна було добре роздивитися руку потаємної гості. Серед лісорубів був і мій батько Онуфрій, якому тепер дев'яносто років. ВІН пригадує: «Ми всі міцно спали в колибі після важкої денної праці. Раптом почули в глибині лісу якийсь галас, що певною мірою скидався на спів. Голос був тонкий, схожий на жіночий, але такого ми ще не чули. Дехто з лісорубів прокинувся відразу, дехто — пізніше, але за хвилю в колибі вже ніхто не спав, бо цей голос різко наближався до нас. Старші ґазди підкинули до ватри дров — і полум'я добре освітлювало колибу. Ми всі знали, що сюди йде Малпа, бо такі випадки вже були з лісорубами не раз, особливо, коли якийсь леґінь забанує в лісі за дівочкою, то за ним приходить Лісова. Старші ґазди намагалися притримати парубків, аби, крий Боже. котрийсь не вийшов за Малпою, як це часом траплялося. Раптом ми почули кроки вже зовсім близько. Всі завмерли в чеканні. І тут, через двері зверху просунулася чорна волохата рука, яка скидалася на жіночу. Мій брат Лукин вхопив; шіліґуру, прицілився і влучив Малпі в руку. Малпа заскавчала як пес, вихопила руку й поволі почала віддалятися од колиби в лісові нетрі, наповнюючи гори диким ревінням-пищанням...».

То яка ж різниця між сніговою людиною, яку бачив доктор Хардкастль і дивовижною істотою, що приходила вночі до космачських лісорубів? Якщо доктор Хардкастль згадує, що чудовище крало овець, то тут маємо факт, що Малпа викликала (а може, й викрадала) з колиби парубків. Адже взимку здебільшого в бутинах працювали чоловіки. Отже, якраз саме час навести ще один приклад, який зафіксував у своїй книжці «Жьиб'ївські новелі" Онуфрій Манчук. Одна з його «новель» так і називається «Лісова дівка». Розпочинається вона коломийкою:

Єкби не цибулька, не часник,
Не кедрове зілє,
Тогди був би наш світок —
Нявчіне весілє.


Жьиб'ївські гуцули називають Малпу ще Нявкою. Тут письменник описує весілля цих потаємних істот на полонині Присліп у Карпатах. Він зауважує, що ці Малпи (Нявки) веселилися й гуляли і тут несподівано розлетілися як від ладану відьми. Цитую автора: "З ліса біг старий дикун. Усий оброслий, єк кутюга...". Таким чином, «старий дикун» в новелі Онуфрія Манчука цілком подобає на те чудовисько, яке бачив свого часу доктор Хардкастль. А далі письменник розповідає, як така Малпа виманила з колиби лісорубів парубка Василя, як водила його зворами й занапастила. Таким чином, сам образ Нявки, Малпи. Бісиці на Ґуцульщині наганяв жах на кожного парубка. Ще й понині збереглися в народі такі розповіді-спогади, особливо в селах Космач, Шепіт, Брустури, Микуличин, Поліниці галицької Ґуцульщини, селах Селятин, Межиброди, Підзахаричі буковинської Гуцульщини, особливо в селі Ясіня.

Аналогічні оповіді про Малп, Нявок, Бісиць знаходимо й у творах київської письменниці Марії Влад. Ось як вона розмірковує у своїй книжці "Стрітеннє": "Десь-то він є, лісовий чоловік, виділи його. Оброслий шерстю. Здоровенний, сильний, спритний до неможливості. Живе в лісах, також певно, самотою...» Або: «Дід Мирін казав, що йшов у полонину. Велика зима впала. Вчув — щось у плаю запищало дуже: "Йой, не їж мене! Не їж мене!" А то лиш кров та й шкам. Видко, дикий чоловік з'їв бідолашну. Що ж він, і сам шукаючий людського тепла, так жорстоко карає свою подруг у. Може, за те, що вона (мається на увазі Нявка — Д.П.) набула людської подоби — голова жіноча, ноги як у дитини, гарна, веселовида... Що вже не обросла з голови до ніг як він. Що він нічого не має з людським поріддям,а вона зводить легінів...".

До цієї теми звергається і Сергій Параджанов у фільмі «Тіні забутих предків" та письменник Степан Пушик. Отже, на сьогоднішній день про існування снігової людини взагалі, в Карпатам зокрема, немає жодного сумніву. Зараз нас вже менше цікавить, яка вона — снігова людина. Ми більше задумуємось, хто вона? Чи це наш предок, чи сьогочасне чудовисько? А, можливо, навіть це один з видів мавпоподібний до шимпанзе чи горили? На ці запитання ще дадуть відповіді вчені,я впевнений, вони доведуть, що люди-велети таки були в Карпатах і, можливо, ще й нині є. Адже недарма старожили в Космачі, Перехресному, Шибеному, Плоскій нерідко говорять: -Там небезпечно ходити вночі, бо там Малпа переходить!" То ж цілком вірогідно, що хтось, колись все-таки там бачив якусь потаємну тварину, яку ми називаємо делікатно — снігова людина.


Безперечно, нині натрапити на слід снігової людини в Карпатах набагато складніше, бо гори сьогодні вже не ті — вони облисіли. За п'ять років нашої незалежності з Карпатах браконьєри вирубали більше лісів ніж комуністи в цьому краї за всі роки радянської влади. Ніхто за це браконьєрство не несе сьогодні відповідальності, мафія господарює в кожному гуцульському селі, залишаючи смерекові, ялинкові чи букові пні нащадкам, як знак нашої байдужості і безгосподарності. Звісно, в такій ситуацій почувається напевно, незручно й снігова людина, яка з оголених сьогодні Карпат змушена, очевидно, втікати до карпатських пралісів.


Я продовжую досліджувати цю тему й далі налагоджую контакти з ученими. Сподіваюся, у недалекому майбутньому нам таки вдасться побачити, а може, й зафільмувати цього велета українських Карпат.

Дмитро ПОЖОДЖУК, Космач. Гуцульщина.

Газета "Вісті з України", четвер, 5 червня 1997 року

Дмитро Пожоджук - Заслужений майстер народної творчості України, лауреат всеукраїнської премії імені Івана Огієнка та лауреат літературно-мистецької премії імені Мирослава Ірчана, мер Космача, журналіст. Має дві вищі освіти, закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка (журналістика, фольклористика)




Географічні місця появи згадок про снігову людину у Карпатах на сайті "Україна аномальна" 


Просмотреть увеличенную карту


OCR: Ярослав Сочка


Источник: http://ufodos.org.ua/photo/3-0-343
© Украина Аномальная
При копировании материала ссылка на источник обязательна
Категория: криптозоология | Добавил: ufodos (02.12.2010) Просмотров: 4506
| Теги: йети, легенды, Снежный человек, Карпаты
похожий материал


Всего комментариев: 0



А ЧТО ВЫ ДУМАЕТЕ ПО ЭТОМУ ПОВОДУ ?
Имя *:
Email:
Все смайлы
Код *:
ПРАВИЛА



Новости по теме
Ирина Билык два раза видела НЛО
НАСА на пороге открытия внеземной жизни
Украина запланировала построить Лунную базу... в 2062 году
Украина входит в летний коридор затмений
О запорожской Хортице сняли серию для телеканала ВВС
8-ми летняя история призрака с Голубых озер
Украина прощается с первым космонавтом
Над обширной территорией Украины пронесся НЛО
Карпатский болид: 16 лет безуспешных поисков
Умер Александр Васильевич Белецкий

Знаете ли вы, что...
1 декабря 2009 года министерство обороны Великобритании закрыло отдел по изучению НЛО и ссылаясь на экономический кризис, назвало “неадекватным расходованием средств, выделяемых на оборону” 50 тысяч фунтов стерлингов (около 80 тыс. долларов)

В этот день...
Сегодня (185 лет назад) 13 ноября в 1833 году большой квадратный светящийся объект более часа неподвижно висел над Ниагарским водопадом. ...

Каково Ваше мировоззрение?
Всего ответов: 1116


Сказано...
Реймонд Дрейк

Концепция высадки на Землю космических пришельцев, если она будет доказана, революционизирует наши взгляды на прошлое, будет стимулировать наше настоящее и подаст надежды на славное будущее