[ Добавить статью ]

Г.В.Керносенко: "Меня похищали инопланетяне"


Г. КЕРНОСЕНКО: «Я СТАВ ЖЕРТВОЮ АГРЕСИВНОЇ ДОПИТЛОВОСТІ ІНОПЛАНЕТЯН І ПРОТЯГОМ П'ЯТИ ДІБ ЗНАХОДИВСЯ В ПОЛОНІ У ПРИШЕЛЬЦІВ ... » 

Певне, не кожному доводилось зустрічатися з людиною, котра не лише бачила гостей з космосу, а й сама опинила­ся в ролі гостя інопланетян. А от механізатор з Кіровоград­щини Керносенко не приховує, що побував на борту корабля космічних прибульців і навіть здійснив далеку подорож на незнайому планету ... 

- Так, факт цей, як то кажуть, мав місце. Не за своїм бажанням, а здійснив. Нині згадую про цей випадок і думаю: 
Господи, трапиться ж таке з людиною, та ще на схилі літ ... - А як все почалося? 
- В книжках про такі дні кажуть: ранок почався як завжди. 
- Ви можете пригадати точну дату? 
- Та я на все життя запам'ятаю той день: 3 травня 1988 року ... Пам'ятаю так чітко, мовби все сталося вчора.
- Отже, вийшли ви на подвір'я ... 
- Так, вийшов ... Дружина наказала вигнати гусей. Прочинив хвіртку і ... остовпів. Црямо посеред вулиці побачив ку­лю небесного кольору ... Подумав, як вона тут опинилася. Ді­ти пожартували, чи що? - А, дійсно, що? Ви не здогадалися? 
- Та де там вже мені ... Тільки рушив назустріч кулі, як почув голос. Ніби хтось в самісіньке вухо нашіптує: «Сідай! Негайно ... » 
- Це була пропозиція чи наказ? 
- Важко сказати. Думаю, що наказ. Після такого «Сідай!» ноги підкошуються і вже не думаєш - погоджуватися чи ні. Одне слово, тієї ж миті мене мов повітрям внесло до тієї кулі, не встиг моргнути і зрозуміти, що відбувається. 
- А як же гуси? 
- А що гуси? .. Не до гусей мені було в той час. Подумав: головне - лишитися живим, а там як Бог дасть ... 
- Отже, можна зробити висновок, що над вами, до пев­ної міри, було вчинене насильство. 
- Ні, рукоприкладства не було. 
- Я маю на увазі не жорстоке ставлення до вас, а те що вас перемістили до кулі, не питаючи вашої згоди. 
- Яка там згода ... Миттєво все сталося, не встиг ні з ким порадитися. 
- А що ж було далі? 
- Бачу поперед себе трьох істот: двох чоловіків і одну жінку. Чоловіки темношкірі, мов негри, а жінка світла, кра­суня, мов русалка. Кажуть: полетиш з нами. Питаю: куди? Відповідають: побачиш. А самі дивно так перезираються. Я тоді з новим запитанням: а додому мене повернете? Відпові­дають коротко: де взяли, туди й повернемо, не хвилюйся, за­лишишся задоволеним. 
- Таким чином, якщо я вас правильно зрозумів, ви опи­нилися на борту позаземного космічного корабля. І несподі­вано для себе вирушили у міжзоряну подорож. 
- Так, зірок навколо була сила-силенна. Вікна в їхньо­му кораблі широкі, огляд чудовий, не те, що в мого трактора. Видно все довкола, і красиво так, що аж дух захоплює ...
- Значить, ви заспокоїлися, і далі політ проходив у мов­чанні ... 
- Чому в мовчанні? Летимо, а вони розпитують мене, як мені живеться на Землі, як сім'я, скільки заробляю ... Ви­вчають мене, значить, ну, а я їм якнайдетальніше відповідаю. Щоправда, не на всі запитання, а на ті, які стосуються осо­бисто мене і не мають стратегічного значення. Коротше, язик розв'язав, а сам собі на умі. Знаю, де сказати, а де про­мовчати, де спитати, де глухуватим прикинутися. 
- У польоті не було якихось несподіванок? 
- Та нібито не було. Щоправда, іноді чув, як об скло барабанив чи то пил, чи ще щось. Дуже схоже на те, як у скло автомобіля при швидкій їзді вдаряє мошка. Та ще пару разів ці двоє прибульців змащували мені губи білою пастою. 
- Це що таке? 
- А я вас про це хотів спитати.
- Мене? 
- Вам, очевидно, доводилося чути про такі випадки ...
- Відверто кажучи, не доводилося. Може, це була зубна паста? 
- Не думаю. Хоча зовні схожа. Однак що цікаво: їсти після цього мені зовсім не хотілося. Ви знаєте, я абсолютно не відчував голоду, хоча того дня не поснідав. Попив молока, і все. А тут, скільки летимо, навіть уявити собі не Moжy, а їсти не хочеться і ніяких інших бажань ... Ви, сподіваюсь, мене розумієте ... Диво, та й годі. 
- І все ж політ врешті-решт закінчився. Ви повернулися назад? 
- Якби так. Зробили посадку. Я метикую: куди ж мене лиха година занесла? За вікнами чи то місто, чи то село. Од­не слово, селище. Міського типу. 
- Як ви це визначили? 
- Будинків багато. Дахи немов з черепиці. Над усіма будинками замість труб хрести. І світяться. Та так яскраво, немов електрозварювання б'є у вічі. 
- Ви зраділи ... 
- Та де там. Вийшов з корабля і заплакав. Витираю сльози і все повторюю: коли ж ви мене додому відвезете? Кажуть: де взяли, туди й повернемо, заспокойся, подивись краще, як ми живемо. 
- А дійсно, як? 
- Красиве життя там, я вам скажу. Дерев багато, і всі квітують. Жінок багато. І всі з парасольками. А от чоловіків я там майже і не бачив. 
- Можете згадати, який вигляд мали жінки? 
- Такий, як і наші. Тільки вродливіші, зачаровували своєю неземною красою, яку я можу порівняти тільки з кра­сою русалок. 
- Можливо, вам ставили якісь запитання, які дозво­ляють пролити світло на мотиви викрадення? 
- Ні, більше запитань мені не ставили. Мабуть, на­бриднув я їм. Що взяти з людини, яка плаче і проситься на­зад. 
- Тоді як ви самі можете пояснити факт вашого викра­дення? 
- Тобто чому мене викрали?
- Так. 
- Думаю, з метою вивчення. Їм же цікаво дізнатися, як ми живемо, які ми - земляни, як влаштований наш орга­нізм. Та мало чого ще ... 
- Ви вважаєте, знайомство з вами допомогло їм краще пізнати нашу цивілізацію? 
- Звичайно, допомогло. Сумніву нема. Я їм ще під час польоту багато чого розповідав. Та й потім ... може, вони ана­лізи якісь брали ... Хто тепер скаже ... Це ж усе було як уві сні ... Може, я непритомнів після того, як губи мені мазали пастою. Інакше чим пояснити, що на Землі мене не було п'ять днів, а за моїми підрахунками - усього п'ять годин. 
- Може, причина цього «ефект близнюків»? 
- Яких близнюків? Не було їх у космосі. А от те, що часом пам'ять мене підводила, - факт. Значить, якісь експерименти вони наді мною проводили. Слава Богу, лишився живий. І на тому спасибі! 
- Значить, якби ще раз вам запропонували полетіти, то ви б не погодилися? 
- Чому? Якщо треба заради науки, я завжди - будь ласка. Іноді сам про це думаю і ... чекаю. Тільки чомусь біль­ше не пропонують. 
- Але ви не втрачаєте надії. 
- Думаю, у мене шансів більше, ніж в інших. Я вже пройшов це випробування і, так би мовити, загартувався. Як космонавти, які вже побували в космосі. 
- Вас викрали таємно. Але, повернувшись на Землю, ви відкрито розповіли про свої поневіряння. Чи не вважаєте, що, розголосивши таємницю, ви вийшли з довір'я у своїх ви­, крадачів? 
- Ні, я так не думаю. По-перше, не вважаю свою подо­рож секретною, по-друге, ці троє з корабля просили мене, повернувшись на Землю, розповісти про побачене, так і на­казали: як повернешся - одразу обнародуй. 
- Чи не здається вам, що ваше викрадення було вико­ристане цими істотами з суто утилітарною метою: примусити тисячі людей повірити, що контакти існують і що прибульці з космосу - абсолютна реальність? 
- Не знаю, що ви хочете цим сказати, але знаю, що во­ни не хотіли мене образити. Вони поводилися дуже поряд­но, ні в чому поганому я їх підозрювати не можу. 
- Добре. Тоді поставлю запитання інакше. Чи не вва­жаєте ви, що вам випала роль своєрідного посланця? Вас обрали для того, щоб ви самим фактом своєї подорожі до­вели - «вони» існують. 
- А хто сумнівається? Я особисто не сумніваюсь. Кажу все, як є. Якщо не вірите, то ... 
- Розумію, що ви хочете сказати. Але перевірити ваші свідчення я не можу; і мені тільки залишається сподіватися, що ви не пропустили жодної важливої деталі. 
- Ні, про одну деталь все ж забув. У кораблі в них не було керма. А у мене, знаєте, погляд професіональний... я за кермом не один рік. Так от у них цієї деталі не було. І, зі­знаюся, мене це дуже здивувало. Як вони керували - зрозу­міти не можу. Напевне, педалями. 
Врешті-решт ви благополучно повернулися на Землю ... 
В тому-то й справа, що неблагополучно. Дружина вже хотіла подавати на всесоюзний розшук. Викликала сина, він у мене студент, в іншому місті. Отже, перехвилювалися всі страшенно. Думали, що вже й не побачать мене більше. Бо ж не жарт, п'ять днів і ночей нема мужика. Баби, щоправ­да, дружині всяке говорили. Мовляв, відіспиться у куми ·і прийде. Не переживай. Не твій мужик перший, не твій остан­ній. Але вона не вірила. Не в моїй вдачі такі фокуси встругну­ти. Та й по роботі я завжди характеризувався позитивно. 
- Коротше, підняли на ноги все село. 
- Та й не тільки ... В міліцію заявила. Із слідчим розмовляла. Він сказав: якщо живий - знайдемо. - Але шукати не довелося ... 
- Правильно. Як летіли назад - не скажу, тільки пам'ятаю - отямився я на своєму обійсті. А наді мною син. Тер­мосить за руку: тату, ви що, з неба впали? Кажу: навіщо так жартуєш з батьком, я літав на іншу планету. Бачу, у нього обличчя витягнулося, а очі поповзли на лоба. Так на півсло­ві і прикусив язика. А тут дружина з будинку вибігла. Кинулася до мене: живий, живий! Тут тільки я помітив, що дощ періщить як з відра, а на мені сорочка суха. Вона теж це помітила і дуже здивувалася. Питає: як це ти одяг не намочив? Ну, а я тільки навкруги роздивляюся, думаю, адже правду казали, чортяки, де взяли, туди й привезли. Точно під хвірт­у і поклали ... 
- Домашні ваші, звісно, здивувалися, коли дізналися павду? 
- Не те слово. Спочатку дивилися на мене як на божевільного, ну а потім повірили. Ну хіба можна вигадати те, що мені довелося побачити? 
- Як ви самі вважаєте, чи змінилася після подорожі ва­ша поведінка? 
- Думаю, що ні, але іншим видніше. Дружина каже, що іноді я нібито поринаю у забуття і вимовляю чи то вірш, чи то молитву. 
- Слів не пам'ятаєте? 
- Я взагалі не пам'ятаю нічого подібного. Але вчені, які приїздили до нас у село, записали молитву на магнітофонну стрічку і сказали, що я виголошую їїi невідомою науці мовою. 
- Значить, зрозуміти практично нічого неможливо?
- Ні, одне слово нібито вдалося розшифрувати. 
- Що ж це за слово? 
- СНІД. Професор, який почув це слово, сказав, що інопланетяни, записавши в моєму мозку молитву, з допомо­гою такого способу вирішили попередити людство про май­нутні нещастя. 
- Цікаве спостереження. Крім цього, розшифрувати нічого не вдалося?
- Запис є, але пояснити його вчені поки що не можуть. І все-таки це один з доказів. 
- Значить, є й інші факти, які свідчать на користь того, що вас викрали інопланетяни?
- Про сухий одяг я вам уже сказав. Потім ця молитва, яка невідомо що означає. Ще я був дуже зарослий. Щетина така, ніби не голився п'ять днів. А саме стільки часу мене й не було. Пам'ятаю втому, яка не залишала мене протягом тижня. Але адаптувався на землі швидко. Попив чаю, і одра­зу стало якось легше. А їсти зовсім не хотів. Чи то перенер­вував дуже, чи «вони» нагодували чимось. 
- Кому, крім дружини і близьких, ви розповідали про свої походеньки? 
- Розповідав у селі. Це ж не жарт. Мене ж з міліцією хотіли шукати. Ось тому і розповідав, все як на духу. 
- Повірили? 
- Не знаю. Але зустріли розповідь реготом. А один образив мене: «Випив, каже, так і скажи». Але я ж не п'ю. Це багато хто знає. Жінки, ті взагалі слухати не хотіли. Зна­ємо, кажуть, ми цих русалок. Досвідчені ... А вчені, які приїз­дили до нас у село мене вивчати, ті одразу повірили. 
- До вас приїздили спеціалісти? Якого профілю? Що їх цікавило? 
- Запитань ставили багато. Один професор з Києва прибув до нас у село з металевою рамкою. Уважно оглянув місце, де був кулеподібний об'єкт, і дійшов висновку, що біо­поле на цій ділянці вулиці має аномалію. 
- Тобто металева рамка фіксувала зміни біополя, що дало вченому підставу твердити, що на місці посадки «об'єк­та» фіксується «подвійний контур». 
- Так. Крім того, вони обстежили мій одяг. Я вже й за­був, в якій сорочці був того дня. Рамка закрутилася тільки біля однієї старої сорочки. Я згадав, що саме її одягав того нещасливого дня. 
- Якого висновку дійшли спеціалісти? 
- Сказали, що в принципі питання ясне. Нема сумніву в тому, що в нашому селі приземлявся НЛО. Складності вини­кають тоді, коли я намагаюся щось згадати. Вчені кажуть, що моя пам'ять заблокована і що подібне явище часто спо­стерігається у людей, які були викрадені інопланетянами. 
- Мені хочеться сподіватися, що врешті-решт і цю проблему буде вирішено. 
- Нині мені доводиться багато виступати на різних ве­чорах, запрошують на лекції. Ось надійшло запрошення з Києва. Просять виступити у Жовтневому палаці культури, поділитися своїми враженнями від зустрічей з нашими зо­ряними братами. Я охоче приймаю такі пропозиції. Часом, розповідаючи у черговий раз про свої пригоди, згадую щось нове, про що раніше говорити не доводилося. 
- Мені на очі випадково потрапила газета «Радянська Україна», в якій ваші спогади піддавалися сумніву. І, більше того, твердилося, що все розказане вами - чистісінька ви­гадка. Не хочеться вас засмучувати, але це факт, від якого не можна відмахнутися, і тому, якщо дозволите, прочитаю ури­вок з листа, що надійшов в обласну газету «Молодий ко­мунар». 
« ...Моторошна пригода трапилася з мешканцем селища Дмитрове, що біля Олександрії, пенсіонером Григорієм Ва­сильовичем Керносенком. Та найбільшою новиною став ано­німний лист до газети на початку грудня. Ось його суть: «Не морочте людям голову інопланетянами. Тут справа не вче­них, а міліції. Викрали Керносенка не якісь космонавти, а ми, троє чоловіків. І жінки з нами не було. Повезли його на станцію Шаровка. Побили і кинули в бочку з-під отрутохі­мікатів, де й протримали п'ять днів. За те, що не розрахував­ся з нами за одну справу. А коли погодився віддати борг ­повернули додому на білих "Жигулях"). Він і номер, і прізви­ща наші знає. Та й ми готові навіть перед судом посвідчити, як усе було насправді. А якщо буде продовжувати плести нісенітниці, знову вкрадемо і "пошлемо в космос". Та так, що уже й не повернеться». 
Ще раз прошу вибачити мене за цитування цього доку­мента, але, оскільки факт листа не можна заперечувати, мені б хотілося дізнатися, що ви думаєте з цього приводу?
- Звичайно, я розумію, у кожного, хто прочитав це по­відомлення, можуть виникнути сумніви у достовірності моїх розповідей. І це ще не найгірше. Багато хто може подумати, що у мене просто не все гаразд з психікою. Важко уявити до­рослу людину, яка б наважилася розповісти про такі неймо­вірні речі. Ось чому сотні людей, які опинилися в аналогічних ситуаціях, закрили рот «на замок», щоб рідні і близькі не визнали їх фантазерами чи психопатами. Я наважився роз­повісти про те, що трапилося зі мною, і, чесно кажучи, не шкодую про це. Адже мої розповіді привернули увагу не тіль­ки любителів, а й спеціалістів. А разом ми, я впевнений у то­му, рано чи пізно зможемо знайти відповіді на питання, що нас цікавлять. Щодо листа в редакцію, то, на мою думку, це мерзенний наклеп. Я ніколи не захоплювався спиртним, не був здатний на дивні вихватки. Втім, не виключаю, що моя популярність комусь не подобається, і людина, яка написала листа, захотіла поставити мене у незручне становище, щоб поселити в умах людей сумнів, а якщо вдасться, показати мене у ролі обманщика. Хочу повторити, що інших доказів, крім наведених, у мене просто нема. В цьому і моє щастя, і моя біда. Я не знаю, хто міг написати лист подібного змісту, який ставить під сумнів мої свідчення. Сам гублюся в здогад­ках. Хоча, на думку одного професора з Києва, анонімка мо­же мати і позаземне походження. Мені теж, чесно кажучи, здається, що це справа рук інопланетян. На підтвердження моїх слів служить і той факт, що коли вчені захотіли обсте­жити анонімку з допомогою бі олокацій ної рамки і звернули­ся з проханням про видачу Ті у відповідні органи, то дістали відмову. Значить, щось від нас приховують. Після цього вони навіть хотіли подати до суду на газету. А відомо, що диму без вогню не буває!


P.S. История с абдукцией Г. В. Керносенко (житель села Дмитрово, Александрийский район, Кировоградская область) в уфологической литературе обросла массой несуществующих деталей. Указываются, например, разные годы события - 1987, 1988, 1989... В разных источниках история излагается по-разному, уфологи иногда даже воспринимают такие варианты как изложение абсолютно разных событий.

Исчерпывающий материал на эту тему собственно перед вами - это отдельная глава из книги Сергея Кургузова "Гости из Зазеркалья, или возвращение инопланетян" (Киев, "Молодь", 1992 год, 183-190 стр).
14 ноября 2006 года журналисты киевского телеканала СТБ в рамках передачи "Правила жизни" снимали тематический выпуск "Куда исчезают люди?". По рекомендации Ярослава Сочки они отыскали абдуктора Керносенко и пригласили для участия в съемках. Довольно уверенный в себе старик, после 20-ти летней "паузы", не отрекся от ранее сказанного и заверил телезрителей в своем путешествии на другую планету.


і напослідок: За словами кандидата технічних наук, експерта Комітету з безпеки при РАН Лева Чулкова, розповідь Григорія Керносенка дуже схожа на спогади інших людей, які мали безпосередній контакт з представниками інших світів. Тим паче, що за допомогою засобів біолокації вчені визначили поблизу будинку Керносенка дві «плями», що характерні для місць приземлення НЛО.
Спеціалісти навіть провели свої підрахунки перельотів Керносенка - за межі Сонячної системи він не вилітав, оскільки відстань, яку інопланетяни подолали за два дні, не могла бути більшою за 5 млрд. км. І саме у 1989 році відстань між Землею і Плутоном була мінімальною - 4 250 000 000 км. Знаменним стало і повернення Григорія додому. За розповідями сина, Керносенко появився перед хвірткою, стоячи на одному коліні. Людина мимовільно приземляється на коліно, якщо падає з висоти понад 2 метри. Значить, Керносенка із чогосьтаки скинули.


© Украина Аномальная
При копировании материала ссылка на источник обязательна
Категория: контактеры | Добавил: ufodos (04.02.2009) | Автор: С.Кургузов WWW Просмотров: 5443
| Теги: абдукция, Керносенко
похожий материал


Всего комментариев: 2
написал: 199 (24.12.2009 21:32)
0  
"Специалисты" из Киева сделали очень неграмотный ход, и исказили информацию. К сож. эта информация в Бета-массив - как требующая дополнительных доказательств, и как факт случая брать не можно.

Данную информацю также несколько раз использовали ряд шарлатанов таких как Фесенко, в своих придуманых "откровениях"

написал: isnyna (21.05.2014 14:55)
0  
Я згадав, що саме її одягав того нещасливого дня. Счастливого дня но ты не поняв,Так и я у 1977 году когда они просили меня, тесть корабль воздушный. но я сказал нет, и теперь корю себя и не могу найти ответа




А ЧТО ВЫ ДУМАЕТЕ ПО ЭТОМУ ПОВОДУ ?
Имя *:
Email:
Код *:
ПРАВИЛА



Новости по теме
Ставшая популярной шаровая молния из Одессы
Синевир - как главный объект мистического туризма на Закарпатье
В Украине снова видели Йети: в Запорожье
Умер Вадим Александрович Чернобров
Прогулка по дну Карпатского моря
Интернет-премьера биографического фильма о Юрии Гецко
Камень или яйцо: загадочным экспонатом в Иршавском музее стало больше
Аномальные явления обсудили представители различных религиозных конфессий в Украине
Дмитрий Комаров разгадал тайну снежного человека
Ушел из жизни известный харьковский уфолог Петр Кутнюк

Знаете ли вы, что...
Уфология не изучает инопланетян или гипотетические внеземные формы жизни (для этого существуют другие науки). Уфология изучает летающие объекты, которых невозможно идентифицировать с чем-либо известным.

В этот день...
Сегодня (70 лет назад) 25 июня в 1947 году вся Америка узнает об НЛО, увиденных К.Арнольдом в Каскадных горах (начало современной эпохи НЛО). ...

Когда будет разгадана тайна НЛО?
Всего ответов: 1745


Сказано...
Г.Писаренко

Главное сегодня - собирать и анализировать данные, изучать фактический материал. Только если мы будем располагать хорошей эмпирической базой, мы сможем пойти дальше к обобщению и осмыслению этих явлений