Г.В.Керносенко: "Меня похищали инопланетяне"


Г. КЕРНОСЕНКО: «Я СТАВ ЖЕРТВОЮ АГРЕСИВНОЇ ДОПИТЛОВОСТІ ІНОПЛАНЕТЯН І ПРОТЯГОМ П'ЯТИ ДІБ ЗНАХОДИВСЯ В ПОЛОНІ У ПРИШЕЛЬЦІВ ... » 

Певне, не кожному доводилось зустрічатися з людиною, котра не лише бачила гостей з космосу, а й сама опинила­ся в ролі гостя інопланетян. А от механізатор з Кіровоград­щини Керносенко не приховує, що побував на борту корабля космічних прибульців і навіть здійснив далеку подорож на незнайому планету ... 

- Так, факт цей, як то кажуть, мав місце. Не за своїм бажанням, а здійснив. Нині згадую про цей випадок і думаю: 
Господи, трапиться ж таке з людиною, та ще на схилі літ ... - А як все почалося? 
- В книжках про такі дні кажуть: ранок почався як завжди. 
- Ви можете пригадати точну дату? 
- Та я на все життя запам'ятаю той день: 3 травня 1988 року ... Пам'ятаю так чітко, мовби все сталося вчора.
- Отже, вийшли ви на подвір'я ... 
- Так, вийшов ... Дружина наказала вигнати гусей. Прочинив хвіртку і ... остовпів. Црямо посеред вулиці побачив ку­лю небесного кольору ... Подумав, як вона тут опинилася. Ді­ти пожартували, чи що? - А, дійсно, що? Ви не здогадалися? 
- Та де там вже мені ... Тільки рушив назустріч кулі, як почув голос. Ніби хтось в самісіньке вухо нашіптує: «Сідай! Негайно ... » 
- Це була пропозиція чи наказ? 
- Важко сказати. Думаю, що наказ. Після такого «Сідай!» ноги підкошуються і вже не думаєш - погоджуватися чи ні. Одне слово, тієї ж миті мене мов повітрям внесло до тієї кулі, не встиг моргнути і зрозуміти, що відбувається. 
- А як же гуси? 
- А що гуси? .. Не до гусей мені було в той час. Подумав: головне - лишитися живим, а там як Бог дасть ... 
- Отже, можна зробити висновок, що над вами, до пев­ної міри, було вчинене насильство. 
- Ні, рукоприкладства не було. 
- Я маю на увазі не жорстоке ставлення до вас, а те що вас перемістили до кулі, не питаючи вашої згоди. 
- Яка там згода ... Миттєво все сталося, не встиг ні з ким порадитися. 
- А що ж було далі? 
- Бачу поперед себе трьох істот: двох чоловіків і одну жінку. Чоловіки темношкірі, мов негри, а жінка світла, кра­суня, мов русалка. Кажуть: полетиш з нами. Питаю: куди? Відповідають: побачиш. А самі дивно так перезираються. Я тоді з новим запитанням: а додому мене повернете? Відпові­дають коротко: де взяли, туди й повернемо, не хвилюйся, за­лишишся задоволеним. 
- Таким чином, якщо я вас правильно зрозумів, ви опи­нилися на борту позаземного космічного корабля. І несподі­вано для себе вирушили у міжзоряну подорож. 
- Так, зірок навколо була сила-силенна. Вікна в їхньо­му кораблі широкі, огляд чудовий, не те, що в мого трактора. Видно все довкола, і красиво так, що аж дух захоплює ...
- Значить, ви заспокоїлися, і далі політ проходив у мов­чанні ... 
- Чому в мовчанні? Летимо, а вони розпитують мене, як мені живеться на Землі, як сім'я, скільки заробляю ... Ви­вчають мене, значить, ну, а я їм якнайдетальніше відповідаю. Щоправда, не на всі запитання, а на ті, які стосуються осо­бисто мене і не мають стратегічного значення. Коротше, язик розв'язав, а сам собі на умі. Знаю, де сказати, а де про­мовчати, де спитати, де глухуватим прикинутися. 
- У польоті не було якихось несподіванок? 
- Та нібито не було. Щоправда, іноді чув, як об скло барабанив чи то пил, чи ще щось. Дуже схоже на те, як у скло автомобіля при швидкій їзді вдаряє мошка. Та ще пару разів ці двоє прибульців змащували мені губи білою пастою. 
- Це що таке? 
- А я вас про це хотів спитати.
- Мене? 
- Вам, очевидно, доводилося чути про такі випадки ...
- Відверто кажучи, не доводилося. Може, це була зубна паста? 
- Не думаю. Хоча зовні схожа. Однак що цікаво: їсти після цього мені зовсім не хотілося. Ви знаєте, я абсолютно не відчував голоду, хоча того дня не поснідав. Попив молока, і все. А тут, скільки летимо, навіть уявити собі не Moжy, а їсти не хочеться і ніяких інших бажань ... Ви, сподіваюсь, мене розумієте ... Диво, та й годі. 
- І все ж політ врешті-решт закінчився. Ви повернулися назад? 
- Якби так. Зробили посадку. Я метикую: куди ж мене лиха година занесла? За вікнами чи то місто, чи то село. Од­не слово, селище. Міського типу. 
- Як ви це визначили? 
- Будинків багато. Дахи немов з черепиці. Над усіма будинками замість труб хрести. І світяться. Та так яскраво, немов електрозварювання б'є у вічі. 
- Ви зраділи ... 
- Та де там. Вийшов з корабля і заплакав. Витираю сльози і все повторюю: коли ж ви мене додому відвезете? Кажуть: де взяли, туди й повернемо, заспокойся, подивись краще, як ми живемо. 
- А дійсно, як? 
- Красиве життя там, я вам скажу. Дерев багато, і всі квітують. Жінок багато. І всі з парасольками. А от чоловіків я там майже і не бачив. 
- Можете згадати, який вигляд мали жінки? 
- Такий, як і наші. Тільки вродливіші, зачаровували своєю неземною красою, яку я можу порівняти тільки з кра­сою русалок. 
- Можливо, вам ставили якісь запитання, які дозво­ляють пролити світло на мотиви викрадення? 
- Ні, більше запитань мені не ставили. Мабуть, на­бриднув я їм. Що взяти з людини, яка плаче і проситься на­зад. 
- Тоді як ви самі можете пояснити факт вашого викра­дення? 
- Тобто чому мене викрали?
- Так. 
- Думаю, з метою вивчення. Їм же цікаво дізнатися, як ми живемо, які ми - земляни, як влаштований наш орга­нізм. Та мало чого ще ... 
- Ви вважаєте, знайомство з вами допомогло їм краще пізнати нашу цивілізацію? 
- Звичайно, допомогло. Сумніву нема. Я їм ще під час польоту багато чого розповідав. Та й потім ... може, вони ана­лізи якісь брали ... Хто тепер скаже ... Це ж усе було як уві сні ... Може, я непритомнів після того, як губи мені мазали пастою. Інакше чим пояснити, що на Землі мене не було п'ять днів, а за моїми підрахунками - усього п'ять годин. 
- Може, причина цього «ефект близнюків»? 
- Яких близнюків? Не було їх у космосі. А от те, що часом пам'ять мене підводила, - факт. Значить, якісь експерименти вони наді мною проводили. Слава Богу, лишився живий. І на тому спасибі! 
- Значить, якби ще раз вам запропонували полетіти, то ви б не погодилися? 
- Чому? Якщо треба заради науки, я завжди - будь ласка. Іноді сам про це думаю і ... чекаю. Тільки чомусь біль­ше не пропонують. 
- Але ви не втрачаєте надії. 
- Думаю, у мене шансів більше, ніж в інших. Я вже пройшов це випробування і, так би мовити, загартувався. Як космонавти, які вже побували в космосі. 
- Вас викрали таємно. Але, повернувшись на Землю, ви відкрито розповіли про свої поневіряння. Чи не вважаєте, що, розголосивши таємницю, ви вийшли з довір'я у своїх ви­, крадачів? 
- Ні, я так не думаю. По-перше, не вважаю свою подо­рож секретною, по-друге, ці троє з корабля просили мене, повернувшись на Землю, розповісти про побачене, так і на­казали: як повернешся - одразу обнародуй. 
- Чи не здається вам, що ваше викрадення було вико­ристане цими істотами з суто утилітарною метою: примусити тисячі людей повірити, що контакти існують і що прибульці з космосу - абсолютна реальність? 
- Не знаю, що ви хочете цим сказати, але знаю, що во­ни не хотіли мене образити. Вони поводилися дуже поряд­но, ні в чому поганому я їх підозрювати не можу. 
- Добре. Тоді поставлю запитання інакше. Чи не вва­жаєте ви, що вам випала роль своєрідного посланця? Вас обрали для того, щоб ви самим фактом своєї подорожі до­вели - «вони» існують. 
- А хто сумнівається? Я особисто не сумніваюсь. Кажу все, як є. Якщо не вірите, то ... 
- Розумію, що ви хочете сказати. Але перевірити ваші свідчення я не можу; і мені тільки залишається сподіватися, що ви не пропустили жодної важливої деталі. 
- Ні, про одну деталь все ж забув. У кораблі в них не було керма. А у мене, знаєте, погляд професіональний... я за кермом не один рік. Так от у них цієї деталі не було. І, зі­знаюся, мене це дуже здивувало. Як вони керували - зрозу­міти не можу. Напевне, педалями. 
Врешті-решт ви благополучно повернулися на Землю ... 
В тому-то й справа, що неблагополучно. Дружина вже хотіла подавати на всесоюзний розшук. Викликала сина, він у мене студент, в іншому місті. Отже, перехвилювалися всі страшенно. Думали, що вже й не побачать мене більше. Бо ж не жарт, п'ять днів і ночей нема мужика. Баби, щоправ­да, дружині всяке говорили. Мовляв, відіспиться у куми ·і прийде. Не переживай. Не твій мужик перший, не твій остан­ній. Але вона не вірила. Не в моїй вдачі такі фокуси встругну­ти. Та й по роботі я завжди характеризувався позитивно. 
- Коротше, підняли на ноги все село. 
- Та й не тільки ... В міліцію заявила. Із слідчим розмовляла. Він сказав: якщо живий - знайдемо. - Але шукати не довелося ... 
- Правильно. Як летіли назад - не скажу, тільки пам'ятаю - отямився я на своєму обійсті. А наді мною син. Тер­мосить за руку: тату, ви що, з неба впали? Кажу: навіщо так жартуєш з батьком, я літав на іншу планету. Бачу, у нього обличчя витягнулося, а очі поповзли на лоба. Так на півсло­ві і прикусив язика. А тут дружина з будинку вибігла. Кинулася до мене: живий, живий! Тут тільки я помітив, що дощ періщить як з відра, а на мені сорочка суха. Вона теж це помітила і дуже здивувалася. Питає: як це ти одяг не намочив? Ну, а я тільки навкруги роздивляюся, думаю, адже правду казали, чортяки, де взяли, туди й привезли. Точно під хвірт­у і поклали ... 
- Домашні ваші, звісно, здивувалися, коли дізналися павду? 
- Не те слово. Спочатку дивилися на мене як на божевільного, ну а потім повірили. Ну хіба можна вигадати те, що мені довелося побачити? 
- Як ви самі вважаєте, чи змінилася після подорожі ва­ша поведінка? 
- Думаю, що ні, але іншим видніше. Дружина каже, що іноді я нібито поринаю у забуття і вимовляю чи то вірш, чи то молитву. 
- Слів не пам'ятаєте? 
- Я взагалі не пам'ятаю нічого подібного. Але вчені, які приїздили до нас у село, записали молитву на магнітофонну стрічку і сказали, що я виголошую їїi невідомою науці мовою. 
- Значить, зрозуміти практично нічого неможливо?
- Ні, одне слово нібито вдалося розшифрувати. 
- Що ж це за слово? 
- СНІД. Професор, який почув це слово, сказав, що інопланетяни, записавши в моєму мозку молитву, з допомо­гою такого способу вирішили попередити людство про май­нутні нещастя. 
- Цікаве спостереження. Крім цього, розшифрувати нічого не вдалося?
- Запис є, але пояснити його вчені поки що не можуть. І все-таки це один з доказів. 
- Значить, є й інші факти, які свідчать на користь того, що вас викрали інопланетяни?
- Про сухий одяг я вам уже сказав. Потім ця молитва, яка невідомо що означає. Ще я був дуже зарослий. Щетина така, ніби не голився п'ять днів. А саме стільки часу мене й не було. Пам'ятаю втому, яка не залишала мене протягом тижня. Але адаптувався на землі швидко. Попив чаю, і одра­зу стало якось легше. А їсти зовсім не хотів. Чи то перенер­вував дуже, чи «вони» нагодували чимось. 
- Кому, крім дружини і близьких, ви розповідали про свої походеньки? 
- Розповідав у селі. Це ж не жарт. Мене ж з міліцією хотіли шукати. Ось тому і розповідав, все як на духу. 
- Повірили? 
- Не знаю. Але зустріли розповідь реготом. А один образив мене: «Випив, каже, так і скажи». Але я ж не п'ю. Це багато хто знає. Жінки, ті взагалі слухати не хотіли. Зна­ємо, кажуть, ми цих русалок. Досвідчені ... А вчені, які приїз­дили до нас у село мене вивчати, ті одразу повірили. 
- До вас приїздили спеціалісти? Якого профілю? Що їх цікавило? 
- Запитань ставили багато. Один професор з Києва прибув до нас у село з металевою рамкою. Уважно оглянув місце, де був кулеподібний об'єкт, і дійшов висновку, що біо­поле на цій ділянці вулиці має аномалію. 
- Тобто металева рамка фіксувала зміни біополя, що дало вченому підставу твердити, що на місці посадки «об'єк­та» фіксується «подвійний контур». 
- Так. Крім того, вони обстежили мій одяг. Я вже й за­був, в якій сорочці був того дня. Рамка закрутилася тільки біля однієї старої сорочки. Я згадав, що саме її одягав того нещасливого дня. 
- Якого висновку дійшли спеціалісти? 
- Сказали, що в принципі питання ясне. Нема сумніву в тому, що в нашому селі приземлявся НЛО. Складності вини­кають тоді, коли я намагаюся щось згадати. Вчені кажуть, що моя пам'ять заблокована і що подібне явище часто спо­стерігається у людей, які були викрадені інопланетянами. 
- Мені хочеться сподіватися, що врешті-решт і цю проблему буде вирішено. 
- Нині мені доводиться багато виступати на різних ве­чорах, запрошують на лекції. Ось надійшло запрошення з Києва. Просять виступити у Жовтневому палаці культури, поділитися своїми враженнями від зустрічей з нашими зо­ряними братами. Я охоче приймаю такі пропозиції. Часом, розповідаючи у черговий раз про свої пригоди, згадую щось нове, про що раніше говорити не доводилося. 
- Мені на очі випадково потрапила газета «Радянська Україна», в якій ваші спогади піддавалися сумніву. І, більше того, твердилося, що все розказане вами - чистісінька ви­гадка. Не хочеться вас засмучувати, але це факт, від якого не можна відмахнутися, і тому, якщо дозволите, прочитаю ури­вок з листа, що надійшов в обласну газету «Молодий ко­мунар». 
« ...Моторошна пригода трапилася з мешканцем селища Дмитрове, що біля Олександрії, пенсіонером Григорієм Ва­сильовичем Керносенком. Та найбільшою новиною став ано­німний лист до газети на початку грудня. Ось його суть: «Не морочте людям голову інопланетянами. Тут справа не вче­них, а міліції. Викрали Керносенка не якісь космонавти, а ми, троє чоловіків. І жінки з нами не було. Повезли його на станцію Шаровка. Побили і кинули в бочку з-під отрутохі­мікатів, де й протримали п'ять днів. За те, що не розрахував­ся з нами за одну справу. А коли погодився віддати борг ­повернули додому на білих "Жигулях"). Він і номер, і прізви­ща наші знає. Та й ми готові навіть перед судом посвідчити, як усе було насправді. А якщо буде продовжувати плести нісенітниці, знову вкрадемо і "пошлемо в космос". Та так, що уже й не повернеться». 
Ще раз прошу вибачити мене за цитування цього доку­мента, але, оскільки факт листа не можна заперечувати, мені б хотілося дізнатися, що ви думаєте з цього приводу?
- Звичайно, я розумію, у кожного, хто прочитав це по­відомлення, можуть виникнути сумніви у достовірності моїх розповідей. І це ще не найгірше. Багато хто може подумати, що у мене просто не все гаразд з психікою. Важко уявити до­рослу людину, яка б наважилася розповісти про такі неймо­вірні речі. Ось чому сотні людей, які опинилися в аналогічних ситуаціях, закрили рот «на замок», щоб рідні і близькі не визнали їх фантазерами чи психопатами. Я наважився роз­повісти про те, що трапилося зі мною, і, чесно кажучи, не шкодую про це. Адже мої розповіді привернули увагу не тіль­ки любителів, а й спеціалістів. А разом ми, я впевнений у то­му, рано чи пізно зможемо знайти відповіді на питання, що нас цікавлять. Щодо листа в редакцію, то, на мою думку, це мерзенний наклеп. Я ніколи не захоплювався спиртним, не був здатний на дивні вихватки. Втім, не виключаю, що моя популярність комусь не подобається, і людина, яка написала листа, захотіла поставити мене у незручне становище, щоб поселити в умах людей сумнів, а якщо вдасться, показати мене у ролі обманщика. Хочу повторити, що інших доказів, крім наведених, у мене просто нема. В цьому і моє щастя, і моя біда. Я не знаю, хто міг написати лист подібного змісту, який ставить під сумнів мої свідчення. Сам гублюся в здогад­ках. Хоча, на думку одного професора з Києва, анонімка мо­же мати і позаземне походження. Мені теж, чесно кажучи, здається, що це справа рук інопланетян. На підтвердження моїх слів служить і той факт, що коли вчені захотіли обсте­жити анонімку з допомогою бі олокацій ної рамки і звернули­ся з проханням про видачу Ті у відповідні органи, то дістали відмову. Значить, щось від нас приховують. Після цього вони навіть хотіли подати до суду на газету. А відомо, що диму без вогню не буває!


P.S. История с абдукцией Г. В. Керносенко (житель села Дмитрово, Александрийский район, Кировоградская область) в уфологической литературе обросла массой несуществующих деталей. Указываются, например, разные годы события - 1987, 1988, 1989... В разных источниках история излагается по-разному, уфологи иногда даже воспринимают такие варианты как изложение абсолютно разных событий.

Исчерпывающий материал на эту тему собственно перед вами - это отдельная глава из книги Сергея Кургузова "Гости из Зазеркалья, или возвращение инопланетян" (Киев, "Молодь", 1992 год, 183-190 стр).
14 ноября 2006 года журналисты киевского телеканала СТБ в рамках передачи "Правила жизни" снимали тематический выпуск "Куда исчезают люди?". По рекомендации Ярослава Сочки они отыскали абдуктора Керносенко и пригласили для участия в съемках. Довольно уверенный в себе старик, после 20-ти летней "паузы", не отрекся от ранее сказанного и заверил телезрителей в своем путешествии на другую планету.


і напослідок: За словами кандидата технічних наук, експерта Комітету з безпеки при РАН Лева Чулкова, розповідь Григорія Керносенка дуже схожа на спогади інших людей, які мали безпосередній контакт з представниками інших світів. Тим паче, що за допомогою засобів біолокації вчені визначили поблизу будинку Керносенка дві «плями», що характерні для місць приземлення НЛО.
Спеціалісти навіть провели свої підрахунки перельотів Керносенка - за межі Сонячної системи він не вилітав, оскільки відстань, яку інопланетяни подолали за два дні, не могла бути більшою за 5 млрд. км. І саме у 1989 році відстань між Землею і Плутоном була мінімальною - 4 250 000 000 км. Знаменним стало і повернення Григорія додому. За розповідями сина, Керносенко появився перед хвірткою, стоячи на одному коліні. Людина мимовільно приземляється на коліно, якщо падає з висоти понад 2 метри. Значить, Керносенка із чогосьтаки скинули.


© Украина Аномальная
При копировании материала ссылка на источник обязательна
Категория: контактеры | Добавил: ufodos (04.02.2009) | Автор: С.Кургузов WWW Просмотров: 5640
| Теги: абдукция, Керносенко
похожий материал


Всего комментариев: 2
написал: 199 (24.12.2009 21:32)
0  
"Специалисты" из Киева сделали очень неграмотный ход, и исказили информацию. К сож. эта информация в Бета-массив - как требующая дополнительных доказательств, и как факт случая брать не можно.

Данную информацю также несколько раз использовали ряд шарлатанов таких как Фесенко, в своих придуманых "откровениях"

написал: isnyna (21.05.2014 14:55)
0  
Я згадав, що саме її одягав того нещасливого дня. Счастливого дня но ты не поняв,Так и я у 1977 году когда они просили меня, тесть корабль воздушный. но я сказал нет, и теперь корю себя и не могу найти ответа




А ЧТО ВЫ ДУМАЕТЕ ПО ЭТОМУ ПОВОДУ ?
Имя *:
Email:
Код *:
ПРАВИЛА



Новости по теме
Карпатский болид: 16 лет безуспешных поисков
Умер Александр Васильевич Белецкий
НЛО активизировались над древнейшим городом Украины
Ставшая популярной шаровая молния из Одессы
Синевир - как главный объект мистического туризма на Закарпатье
В Украине снова видели Йети: в Запорожье
Умер Вадим Александрович Чернобров
Прогулка по дну Карпатского моря
Интернет-премьера биографического фильма о Юрии Гецко
Камень или яйцо: загадочным экспонатом в Иршавском музее стало больше

Знаете ли вы, что...
Один из самых добрых и популярных фильмов о космических пришельцах - фильм Стивена Спилберга Инопланетянин (1982), рассказывающий судьбу инопланетянина ИТ на Земле

В этот день...
Сегодня (28 лет назад) 12 декабря в 1989 году вернулся на Землю после пятидневного путешествия в иные миры житель города Дмитрова Кировоградской области (Украина) Г.В.Керносенко. Пришельцы показали ему незнакомую планету и задавали много вопросов. Hо о чем, Григорий Васильевич "почему-то" не помнит. ...

Когда будет разгадана тайна НЛО?
Всего ответов: 1770


Сказано...
Виктор Марчетти

Международная конспирация в отношении НЛО преследует цель поддержания стабильности в мире, так как обнародование факта посещения Земли существами, намного опередившими нас по развитию, может подорвать основы традиционных властных структур, разрушить политические, религиозные и экономические институты и ввергнуть земную цивилизацию в анархию